Здається, передостанньому бастіону соціалізму ленінсько-сталінського зразка скоро настане кінець. Доведена до краю кубинська економіка потребує найтерміновішої модернізації. Це вже зрозумів тандем із двох братів Кастро, який наразі управляє островом.
Одразу після приходу до влади Рауль Кастро заговорив про необхідність реформ. Але одна річ говорити, а зовсім інша — реально робити. Тут виникло безліч проблем внутрішнього й зовнішнього характеру. Головним противником реформ був старший брат. Хоча він від управління країною начебто й відійшов, але залишається генеральним секретарем Комуністичної партії. У своїх нотатках в інтернеті він теоретично обѓрунтовував необхідність боротьби з американським імперіалізмом і відстоював державний характер кубинської економіки як необхідний елемент цього протистояння. Тоді як Рауль декларував реформи, Фідель відкрито опирався їм. Гостра внутрішня боротьба призвела до того, що оголошене 2008 року проведення чергового з’їзду партії було без пояснення причин перенесене. Видимим результатом протистояння були кадрові зміни нагорі, причому прибічники й сподвижники старшого брата поступово були усунені від влади. Процес продовжувався досить тривалий час, тож лише зараз з’явилася можливість оголосити про проведення чергового з’їзду в квітні наступного року, хоча статут партії вимагає проводити їх щоп’ять років. Останній з’їзд відбувся 1997 року.
Рауль Кастро незмінно виявляв цікавість до китайського досвіду трансформації соціалістичної економіки. Мабуть, через відсутність свободи рук зміни починалися з малого. Наприклад, кубинцям дозволили купувати мобільні телефони, комп’ютери, DVD та каструлі-скороварки, було відкрито доступ до інтернету. Хоча спочатку до магазинів із продажу засобів зв’язку люди ходили, як на виставку. В країні, де середньомісячна зарплата в межах 12—20 доларів, усі ці електронні пристрої виглядали чимось недосяжним. Проте дуже скоро процес пішов. У першу чергу завдяки грошовим переказам від родичів-емігрантів із США, країни, яку клянуть усюди, де тільки можна.
Потім настала черга політики. Влітку поточного року за сприяння католицької церкви було звільнено 50 політичних в’язнів за умови, що вони покинуть острів. Іспанія надала їм політичний притулок. Влада заявляє, що тепер політичних у в’язницях немає, але правозахисники наполягають, що таких залишилося ще 200 людей. Швидше за все, так воно й є, але для них час іще не настав. І це теж частина внутрішньої боротьби всередині правлячого режиму.
Можна скільки завгодно вдавати, що все добре, але дійсності не уникнути. Рауль Кастро знав, що стан справ, м’яко кажучи, не дуже добрий, але коли став до керма державного корабля, пережив справжній шок. Через розуміння справжніх розмірів лиха. Виявилося, що існують не лише заводи, а цілі галузі господарства, в яких люди просто не працюють. Усю фінансову звітність практично всіх державних структур можна сміливо здавати в утиль, не обтяжуючи себе її читанням, оскільки цифри дуті й узяті зі стелі виключно для доповідей нагору. Молодший брат виявив, що за півстоліття правління старшого в країні склалася корупційна система, що пронизує всі сфери життя зверху вниз. Рівень розкрадань на всіх рівнях (окрім армії, якою керував особисто Рауль) досяг «історичних пропорцій». Вертикаль диктатури існувала лише для придушення опонентів, але жодним чином не заважала, а навпаки, створювала умови для тотальної корупції, хабарництва й розкрадання. І жодні органи контролю та спецслужби нічого з цим не могли вдіяти, оскільки самі були частиною цієї системи.
Так далі тривати не могло. Це зрозумів навіть Фідель. В інтерв’ю американському журналу Atlantis він заявив, що «кубинська модель (економіки. — Авт.) навіть для Куби вже не діє». Хоча похопившись, тут-таки відмовився від своїх слів, повідомивши, що його слова неправильно витлумачили. Більше того, Кастро зазначив, що під «непрацюючою моделлю» він мав на увазі капіталістичну систему. Усе це виглядає смішно й навіть безглуздо, зважаючи на подальші дії влади.
В офіційному виданні Gaceta Oficial опубліковані законодавчі й нормативні акти, що регулюють підприємницьку діяльність. Там наводиться інформація про чинні податкові ставки, штрафи та зразки бланків, необхідні в підприємницькій діяльності. Кубинський уряд планує протягом шести подальших місяців ліквідувати близько півмільйона робочих місць у державних установах. Наступні півмільйона робочих місць будуть ліквідовані протягом двох-трьох років. У державному секторі зайнято близько 5 млн. людей. Звідси зрозумілий розмах скорочень.
Службовцям, які підлягають звільненню, може бути запропонована інша робота в держсекторі. Або їм пропонується знайти «іншу форму зайнятості в недержавному секторі». При цьому звільнені отримають від держави субсидії. Gaceta Oficial публікує список 178 видів діяльності, якими кубинці можуть займатися на свій страх і ризик. Причому 83 із них передбачають можливість найму працівників. Цими днями десятки тисяч жителів Острова Свободи шикуються в черги до муніципалітетів, щоб отримати дозвіл на відкриття власної справи.
Під економічні реформи буде підведено політичний фундамент. «Ми вирішили провести у другій половині квітня 2011 року VI з’їзд Компартії, на якому будуть прийняті фундаментальні рішення про модернізацію економічної моделі», — заявив Рауль Кастро після зустрічі з президентом Венесуели Уго Чавесом. У головній газеті країни «Гранма» опубліковані матеріали «Основних напрямів економічної та соціальної політики». Звісно, дотримані головні ідеологічні постулати: «Соціалізм — це єдиний принцип нової кубинської економічної політики, тому що лише соціалізм може подолати труднощі й зберегти завоювання революції». Проте Куба й правляча Комуністична партія стоять перед лицем великих змін.
По-перше, з’їзд проведуть обов’язково, навіть якщо стануться якісь зараз непередбачені події. Тягнути далі просто неможливо. Нові економічні умови вимагають відповідного політичного оформлення. Тим паче що звільнення такої великої кількості людей, фактичне скасування карткової системи для більшості жителів острова неминуче спричинять значну соціальну напруженість. Багато експертів, зокрема й кубинських, ставляться до майбутньої модернізації досить скептично. «Убогий приватний сектор не в змозі прийняти всіх звільнених. Нас чекає шокова терапія, можливо, навіть страшніша, ніж та, яку Росія пережила 1992 року, оскільки більшість населення й без того ледь жевріє на межі голоду». Як партія й бюрократичний апарат із цим впораються, зараз прогнозувати складно.
По-друге, через досить вузьку протоку Флориди знаходяться Сполучені Штати, а в них вороже налаштована до кубинського режиму діаспора. Її вплив на острові, як економічний, так і політичний, неминуче зростатиме. І це досить сильний і небезпечний виклик. Поки такий вплив удавалося контролювати за допомогою спецслужб. Але таке становище неминуче входитиме у протиріччя з планами економічної лібералізації й розмиватиметься формуванням нового класу власників.
По-третє, перед кубинським керівництвом стоїть дуже складне завдання спадкоємності. Як вважає відомий кубинський письменник-дисидент Карлос Альберто Монтанер, «країна вступає в період «дефіделізації», особливо цікавої тому, що вона настає не лише за життя верховного лідера, а й за його безпосередньої участі». Точно йти китайським шляхом просто неможливо, оскільки правлячий кубинський тандем не має найголовнішого ресурсу — часу. Фіделю влітку виповниться 84 роки, його молодшому братові тоді ж — 79. І хоча останній зовні виглядає досить бадьорим, непомірне вживання елітного шотландського віскі Сhivas Regal 12-річної витримки серйозно підірвало організм. Отже, неминуче велике кадрове оновлення найвищого керівництва. Це вельми важливе питання й мусить вирішити з’їзд.
