Останнім часом зросла кількість провокацій з боку російських ВПС щодо країн Балтії та Скандинавії. У зв’язку із цим, особливо в колишніх радянських республіках, зростають побоювання з приводу подальших дій Москви. На території Литви їх поточного року було вже 68, і це найвищий показник більш ніж за 10 років. З Латвії повідомляють про 150 «випадків зближення», а в повітряному просторі Естонії російські літаки з’явилися цього року 5 разів, тоді як за попередні 8 років було зареєстровано всього 7 таких випадків.
І найбільш кричущим фактом порушення суверенітету Естонії стало викрадення російською ФСБ на території цієї балтійської країни контррозвідника Кохвера. Це сталося біля прикордонного пункту Лухамаа 5 вересня близько 9-ї години ранку. Невідомі прийшли на територію Естонії з Росії. Погрожуючи зброєю й застосувавши до співробітника спецслужб фізичну силу, його відвезли до Росії.
Досі цей естонський контррозвідник знаходиться в Росії, яка не збирається його віддавати. Багато в чому цей інцидент нагадує випадок з українською льотчицею Надією Савченко, яку теж вивезли з України і тепер мають намір судити за якісь незрозумілі злочини.
«День» звернувся до політолога Тартуського університету, Естонія, Кармо ТЮЙР прокоментувати «провокації» з боку Росії, що відбуваються зараз, зокрема викрадення естонського контррозвідника, як це все сприймається в країнах Балтії і що потрібно робити цим країнам та Україні, щоб не стати жертвою путінського режиму.
«РОСІЯ ЗАРАЗ НАМАГАЄТЬСЯ ПО ВСЬОМУ ПЕРИМЕТРУ ВСІМ ЗАХІДНИМ СУСІДАМ ДАТИ ЗРОЗУМІТИ: ХТО В ДОМІ ХАЗЯЇН...»
— Це був офіцер безпеки, який входить до відділу контррозвідки, і за правилами не веде своєї діяльності на територіях чужих держав. Вони займаються винятково контррозвідкою як такою, зокрема питаннями контрабанди, корупції та великомасштабними злочинними діями. Тобто за визначенням він не міг перебувати на чужій території, а саме території Російської Федерації. Це виключено, його взяли з боку естонської території і, напевно, за цим стояли структури ФСБ, які покривають і прикордонників у Росії, і «кришують» контрабанду. І ось цей конкретний офіцер займався саме протидією цій контрабанді. Його затримали ті ФСБ-шники, проти яких він працював.
Щодо великої картини, то це вписується в низку дуже неприємних діянь по всьому периметру російського кордону. Затримання литовського рибальського човна, численні порушення повітряного простору не лише в країнах Балтії, але й у Фінляндії та Швеції. Крім того, були й інші ситуації у зв’язку з Калінінградом. Загалом, суть у тому, що Росія зараз намагається по всьому периметру всім західним сусідам дати зрозуміти: хто в домі хазяїн, що ми можемо собі дозволити таке, що ви не можете. І головне зухвале питання, яке ставиться цими діями: «І що? Що ви зробите? І що ви збираєтеся робити далі?». Всіма методами росіяни прагнуть довести зокрема й самим собі — Росії, і західним країнам, що ця західна спільнота, різні організації та Європейський Союз, а також НАТО — це порожні гасла. І насправді вони нічого не можуть зробити, вони бояться, вони недієздатні тощо.
ПРО ВІДСУТНІСТЬ ЛІДЕРСТВА В ЄС
— Хотілося почути від Вас оцінку реакції Заходу. Наприклад, в інтерв’ю The Washington Post президент Литви Даля Грибаускайте заявила, що на Заході немає лідерства, щоб протистояти Росії. А Ви що думаєте із цього приводу?
— З приводу того, що на Заході немає лідерства. Одна з найпоширеніших помилок в очікуваннях до Європи полягає саме в тому, що, мовляв, у нас немає сильного лідера. Але цього й бути не може. Адже вся архітектура Європейського Союзу і вся філософія за самою цією ідеєю полягає в тому, щоб, боронь Боже, не було сильного лідера, який за всіх вирішує і за всіх говорить. Отже в цьому сенсі такі слова, що у нас немає лідера і тому ми не можемо діяти, — це дійсно правда, інакше бути не може, інакше ми б не були Європейським Союзом, ми б не були ось цією західною цивілізацією, якою ми є.
Що стосується насправді реакції, то, як то кажуть, йде досить повільна як в демократичних структурах держави підготовка до реакції. Починаючи з чисто технічної, зараз наш кордон облаштовують, насичують новою технікою тощо, і закінчуючи тим, що саме всі зараз прагнуть тиснути на Росію, щоб вона так більше не робила. Звучить безглуздо, але це так.
— І застосовують санкції. Чи бачите Ви ефект від них?
— Санкції запроваджені з приводу діянь Росії в Україні, й переважно через Крим. Росію зараз карають за захоплення території, навіть не за те, що відбувається на сході України. І вони — санкції — дають свої плоди, доволі серйозні. І всередині Росії вони вже сильно відчуваються. Найсумніше, що саме російське керівництво обернуло ці точкові санкції проти населення, оголосивши бойкот західним продуктам. Тим самим ці санкції дають зворотний ефект. І це вже відчувається в Росії. Ця протестна хвиля починає набирати обертів і виливається в дуже дивні форми, дуже химерні. Отже санкціями не карають Росію за те, що вона захопила нашого контррозвідника, а санкціями карають Росію за те, що вона робила в Криму. Росія у свою чергу тепер огризається, показуючи тим самим західним країнам, які запровадили санкції — ми теж можемо робити, і ми можемо робити щось подібне, не таке не системне, але таке, на яке ви не можете відповідати, тому що ви в системі.
«ЩОБ РОСІЯ ВІДДАЛА КРИМ, ВОНА МАЄ ПРИПИНИТИ БУТИ ІМПЕРСЬКОЮ І САМОДЕРЖАВНОЮ РОСІЄЮ...»
— Як все-таки вплинути на поведінку Росії? Кілька років тому Європарламент засудив нацизм і сталінізм. Чи не є те, що відбувається зараз в Росії результатом того, що там не вилікувалися від сталінізму й насправді країна не почала розвиватися демократично?
— Для того, щоб Росія могла визнати й прирівняти сталінізм до нацизму, вона повинна припинити бути тією Росією, якою вона зараз є. Це також має стосунок до наступної проблеми. Україна не може повернути собі Крим, це Росія повинна віддати Крим. Для того, щоб Росія віддала Крим, вона має стати іншою, припинити бути імперською і самодержавною Росією, якою вона зараз є. Вона повинна вилитися у щось інше. Швидше за все, це вони зараз прагнуть відкладати перетворення імперії на щось інше, на нормальну західну державу. Навпаки, вони це зараз прагнуть відштовхувати від себе якнайдалі. Один з моментів полягає в тому, що ті люди, які зараз є головними, які приймають рішення, це люди у віці 50 плюс, і вони зараз повертаються до своєї зони комфорту — такої сильної авторитарної держави, де все більш-менш відбувається за поняттями, і ось ці поняття для них зручніші, ніж закони. Вони прагнуть повернути Росію до того стану, в якому вони виросли, який вони вважають для себе зручним, і в якому вони можуть вільно діяти. Отже нинішня Росія при нинішньому керівництві в жодному разі не може піти на те, щоб визнати свої злочини й прирівняти сталінський режим до нацистського.
— І що ж в цьому випадку можуть зробити країни Балтії та Україна, яку вони мають обрати стратегію або тактику, щоб протистояти Росії, котра намагається повернути їх під своє підпорядкування?
— Ні країни Балтії, ні Україна не можуть жодним чином вплинути на Росію, щоб її змінити. Росію повинна змінити сама Росія, сам російський народ повинен прийти до цього — змінити свій світогляд і погляд на Росію, як ми це називаємо. Що ми можемо робити? Це те, що ми можемо робити для себе: краще навчитися себе захищати. І не лише політичними гаслами. В реальному розумінні цього слова, хоч як це сумно, ми повинні знову навчитися воювати. Ви там вже майже навчилися, тож нам доведеться.
«КРАЇНИ РЕГІОНУ, ЯКИЙ МОСКВА ВВАЖАЄ СВОЇМ, ПОВИННІ ДУЖЕ ЧІТКО ДАТИ ЗРОЗУМІТИ МОСКВІ, ЩО ЦЕ ЇЙ НЕ ПО ЗУБАХ»
— Тобто Ви бачите лише один шлях — будувати армію, озброюватися, щоб не дати й далі поширитися цій червоній заразі, цього разу путінській?
— Червона зараза? Це з іншої епохи. Потрібно повертатися до витоків. Росія прагне зараз повернутися до своєї зони комфорту — сильної авторитарної держави, в якої є імперські регіональні амбіції. І ось тепер країни цього регіону, який Москва вважає своїм, повинні дуже чітко дати Москві зрозуміти, що це їй не по зубах. Що якщо вона спробує їх знову підпорядкувати своєму контролю, їй самій буде непереливки. Це єдине, що потрібно робити. Ми не можемо змінювати владу в Кремлі. Це не наша справа — змінювати, це самі росіяни повинні зробити. Однак ми можемо робити щось для себе.
— Хіба ж США та ЄС не повинні тут також відігравати певну роль, демонструвати твердість підтримки наших країн?
— І так, і ні. Все-таки, це точнісінько як у східній Україні — почалися бойові дії, і не можна розраховувати на когось. Поки ви самі не починаєте за себе воювати, ніхто інший за вас не буде цього робити. Так само й усі інші країни, спочатку ми всі повинні самі бути досить сильними і тим самим бути впевненими, по-перше, у тому, що ми хочемо протистояти будь-яким спробам нас підпорядкувати. По-друге, у нас має бути насправді існуюча здатність протистояти, і лише потім, на третьому етапі, ми зможемо сподіватися на те, що нам прийдуть на допомогу наші друзі та союзники, хто б вони не були. Нова Зеландія або Уругвай. Однаково. Спочатку і насамперед ми повинні це робити самі для себе.
