Ще десять років тому люди говорили про «кінець історії», маючи на увазі остаточний тріумф ліберально-капіталістичного політичного устрою. Сьогодні багато хто вважає це поняття надто спрощенським. Проте ми перебуваємо наприкінці та на початку чогось незвичайного і примітного.
Внаслідок краху утопічних і часто смертоносних переконань ХIХ і ХХ століть (одним з останніх ефектних прикладів якого є падіння комунізму) і в умовах дедалі слабшої віри в ліберальну державу загального добробуту швидко змінюються традиційні погляди на роботу, вихід на пенсію, освіту, церкву, солідарність та інші суспільні інститути. Основною рушійною силою цього процесу є сьогодні наявне величезне прискорення темпів технологічних і економічних змін. Назвемо цей процес швидкою модернізацією.
Звісно ж, обвал 2000 року в усьому світі акцій високотехнологічних компаній дещо охолодив натхнення щодо «нової економіки», котра, як здавалося, формується у «кінці історії». Але падіння курсу акцій не повинно закрити нам очі на той факт, що поряд із нинішньою інформаційною революцією нам не уникнути ще трьох хвиль нової революційної технології: біотехнології (включно з новими медичними технологіями та генною інженерією, як, наприклад, створення людських ембріонів шляхом клонування), нанотехнології та робототехніки. Кожна з них є промисловою революцією і приведе до глибоких змін у нашому житті та способі мислення.
Фактично революція вже настала. Уперше в історії людства глобальний техноринковий порядок перетворює до невпізнання світ фінансів, бізнесу, політики й навіть фізіології. Ця нова техноринкова система сформувалася на основі переконання у важливості знань, нових ідей, інновацій та нових технологій, а також швидших темпів того, що економіст Джозеф Шумпетер назвав «творчим руйнуванням».
У результаті корпоративний капіталізм швидко застаріває, і на зміну йому приходить творчий капіталізм, в якому підприємництво, в поєднанні з більшою мірою готовності до прийняття новаторських ідей, перетворює світ бізнесу. Фірми, котрі займаються освоєнням та впровадженням нових видів продукції, перетворюються на гігантські компанії швидше, ніж будь-коли до цього. Але перед цими молодими гігантами дуже швидко постає загроза конкуренції з боку ще новіших підприємств.
Взяти, приміром, комп’ютери. Іншим країнам знадобилося 15 років для успішної конкуренції з американською Силіконовою долиною в галузі напівпровідників, але менше п’яти років для конкуренції у сфері інтернет-технологій.
Ця система надає вченим і підприємцям безпрецедентні фінансові стимули для активнішої розробки нових технологій та особистого збагачення таким шляхом. Але революція приносить переваги не тільки елітним колам, вона також обіцяє реалістичні (неутопічні) перспективи кращого життя багатьом людям на планеті — і не через 100 років, а в доступному для огляду майбутньому.
Ми не просто є свідками адаптації соціальних структур та способу життя до нових технологій. Лауреат Нобелівської премії Роберт Фогель стверджує, що новий синергізм між технологічними і фізіологічними удосконаленнями привів до абсолютно нової форми еволюції людини, названої ним технофізіоеволюцією. Тільки цим, вважає Фогель, можна пояснити останні тенденції у сфері тривалості життя людини, розміру людського тіла, терміну служби життєво важливих органів і хронічних захворювань.
Ці зміни викликають зміни і в людській свідомості. Результатом є цілий ряд «постутопічних» цінностей, серед яких особливе значення мають індивідуальна свобода й особиста відповідальність. У цьому неутопічному світі індивідуальна свобода є найвищою цінністю.
Але, як у випадку з будь-якими змінами таких масштабів, існують і стримуючі чинники. Справді, сьогодні в політиці, здається, домінує «війна способів життя», яка виникла внаслідок того, що в сучасному світі основний акцент робиться на індивідуальну автономію.
Не так давно такі питання, як стан навколишнього середовища, баланс між роботою і дозвіллям у повсякденному житті, роль шлюбу, аборти та інші сімейні проблеми мали другорядне значення для політичних дебатів, оскільки політики сперечалися про те, хто та яку частку національного багатства повинен отримувати. Сьогодні ж саме ці питання визначають внутрішню політику уряду.
Багато що з боротьби за новий спосіб життя, безперечно, розуміють неправильно, можливо тому, що дебати з цих питань відбуваються у спрощенській формі: антиглобалісти проти мультинаціоналістів, захисники навколишнього середовища проти корпоративних джерел забруднення, дрібні фермери проти агробізнесу тощо. Але за гаслами проглядається лінія розлому між тими, чия культура дозволяє прийняти зміни, і тими, хто чинить опір їм, дотримуючись традиційних ідей про те, як має бути влаштоване їхнє життя і, отже, суспільство.
Цей конфлікт існує в усьому світі. Більш підготовленим суспільствам, котрі відкрили свої ринки та прийняли всебічну універсальну освіту, можливо, буде легше впоратися з проблемами, спричиненими цією революцією. Найгостріший конфлікт спостерігатиметься в закритих суспільствах із репресивним політичним кліматом і культурними бар’єрами для розвитку. До таких бар’єрів належать: відсутність інформованої та кваліфікованої робочої сили, інстинктивна недовіра та несприйняття нових ідей і технологій тільки тому, що вони започатковані на Заході, неповага до тих, хто прагне здобути нові знання, й ендемічна дискримінація проти жінок.
Боротьба на новий спосіб життя породила нових ворогів відкритого суспільства, таких як таліби та «Аль- Каїда». Тероризм невипадково процвітає в суспільствах, для яких характерна внутрішня ворожість до сучасних цінностей та віри в індивідуальну автономію. І допоки існуватиме протистояння цим ідеям, існуватиме й небезпека насильства.
Для захисту постутопічних цінностей у майбутньому політики (а також генерали та керівники шпигунських мереж) не повинні прагнути забезпечення безпеки шляхом порушення основних свобод. Такі дії можуть призвести до ослаблення суспільної підтримки й основних стовпів пост-утопічного ринкового порядку. Борючись із такими групами, як «Аль-Каїда», вони мусять розуміти, що залучені у війну ідей, а тому єдиний спосіб перемогти в цій боротьбі — це завоювати серця людей і переконати традиційні суспільства в перевагах нового способу життя.
Ханс БЛОММЕШТЕЙН — економіст Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). У статті висловлена особиста думка автора
