П’ятиденний фестиваль нового німецького кіно, що відбувався у Києві, досить традиційний серед подібних заходів, які регулярно проводяться «Гете- Iнститутом» у столиці. Декілька стрічок, знятих у 1999 — 2001 роках, звісно, не можуть ніякою мірою вiдтворити об’ємної картини того, що зараз відбувається в німецькій кінематографії — одній з тих, що найбурхливіше розвиваються в сучасній Європі. Але, скоріше за все, такої глобальної мети перед організаторами показів не стояло.
Фільми досить серйозно відрізнялися за жанрами, за рівнем виконання, а, головне — посланнями, закладеними в них творцями. Романтична мелодрама «В липні» (режисер Фатіг Акін), напівспортивна комедія «Наше життя — футбол» (режисер Томі Вігланд) представили розважальний, полегшений напрям. Великим соціальним пафосом відрізнялася «Англія!» (Ахім фон Бьоріс), знята переважно з російськими акторами — тут йшлося про передсмертну подорож людини, невиліковно хворої після Чорнобильської катастрофи, в західноєвропейський рай. Однак, найяскравішими номерами програми були «Тувалу» (1999 р.) і «Експеримент» (2001 р.)
Багато хто з київських глядачів вже мав нагоду побачити «Тувалу» на позаторішньому фестивалі «Молодість». Дуже цікаво зроблений повнометражний дебют Фейта Хелмера отримав тоді Приз глядацьких симпатій. Нині видно, що оцінка була вірною — фільм не дуже сподобався критикам, професіоналам кіно, але, як і раніше, всіляко вітається глядачами. Хелмер створює дивний світ у величезному приміщенні покинутого басейну, населяє його дивакуватими персонажами — двох із них грають Чулпан Хаматова і дуже цікавий французький актор Денні Лаван. Між собою ці диваки спілкуються практично без слів, потрапляють у безглузді становища, та все закінчується якнайкраще — старі стіни руйнуються, закохані возз’єднуються, щоб вирушити у романтичне плавання, а зло приблизно покаране.
Однак найбільш сильне враження, поза сумнівами, справив фільм Олівера Гиршбігеля «Експеримент», до речі, удостоєний національних нагород у категоріях «краща акторська робота», «кращий актор другого плану», «призу глядацьких симпатій». Згідно із запевненнями режисера, фільм знятий за книгою, в свою чергу, написаною на основі реальних подій. У 1970-ті роки у Стенфордському університеті вирішили провести незвичне психологічне дослідження. Команда добровольців за зазделегідь обумовлену винагороду виконувала ролі ув’язнених і наглядачів. Були відтворені умови реальної в’язниці, з усіма атрибутами — грати, наручники, нари і т. д. Як дипломатично повідомляє анотація до фільму, досвід довелося припинити, оскільки події вийшли з-під контролю.
Власне, Гиршбігель і відтворює історію зруйнованого ладу, вірніше, одного ладу, витісненого іншим, непорівняно страшнішим. У його фільмі немає особливих постановочних або операторських витівок, ніяких дослідів у візуальній сфері. Це, практично, репортаж-реконструкція. Дві години фільму — могутній і жахливий доказ того, наскільки коротка дистанція, що відділяє нормальну людину від ката, від непереможного звіра. Ті, кому призначена функція наглядачів, дуже швидко відчувають смак влади. Ті, хто зображує ув’язнених, так само швидко перетворюються на справжніх ув’язнених, на очах втрачаючи останні крихітки людської гідності. Владне свинство перших і тваринний жах інших створюють настільки нестерпну атмосферу, що будь- який голлівудський «жахливчик» після «Експеримента» здається дитячою забавою. Проте, режисер все-таки пам’ятає про законодавців кінематографічних мод, і тому останню чверть фільму обертає вже в атракціон насильства. Головний герой (насправдi якісна роль Моріца Бляйбтроя) виривається з клаустрофобного чорного ящика, збожеволілі учасники гри розбігаються по коридорах «наукової» в’язниці, звучать удари і ллється кров, а ініціатори експерименту самі стають його жертвами. Приниження, що проходить поруч зі смертю — поєднання не для нервово слабких. Однак розв’язка фільму більше нагадує добре злагоджений бойовик, що приносить публіці чимале полегшення.
Могла би бути й інша розв’язка — про неї навіть не хочеться думати. У будь-якому випадку, здається, що німецьке кіно дійсно сьогодні знаходить нову енергію, — бо тільки так можна ставити питання про свободу гранично гостро.
