Є таке повір’я, що поки живі пам’ятають про мертвих — вони залишаються живими. Інакше їхні імена забувають. Тому події, люди, зображення яких залишилися на полотнах, фото наче оживають, доносячи до нащадків неоціненну інформацію про те, чого вже ніколи не буде. На фотовиставці «Харків. Люди. Місто. Час» представлено копії фотографій дореволюційного Харкова і його мешканців в період із 60-х років XIX століття до 1917 року. Організатор експозиції — відомий харківський фотохудожник Володимир Оглоблін — розказує, що більшість із ста п’ятдесяти фотографій харків’яни побачили вперше. Створення виставки зайняло майже п’ять років, оскільки було дуже важко розшукати старовинні фото. Під одним дахом було вперше зібрано роботи більше ніж тридцяти фотографів харківщини. Всі фото справді унікальні — на них зображено Харків, якого вже ніколи не буде.
Володимир Оглоблін фотографією займається вже 20 років, але коли до нього випадково потрапили кілька старих знімків найвідомішого фотохудожника Іваницького, як він сам признався, відчув справжню професійну заздрість. Говорить, що так знімати вже не вміють. Наприклад, його знімки катастрофи царського потягу свого часу обійшли весь світ. Пізніше на цьому місці побудували дерев’яний Спасів скит. Жахи революції не оминули фотографа — восени 1919 року він зник, і лише рік тому стало відомо, що за рішенням «Надзвичайної трійки» його розстріляли в грудні 20-го. А в 30-ті роки безслідно зник, вилучений чекістами особистий архів Іваницького. Одиничні знімки збереглися дивом.
Серед представлених на виставці фотографій можна побачити в порівнянні сценки з життя людей різних станів. На одному знімку — офіцери на природі. Вино, наїдки, чарки. На іншому — пролетарі на пікніку. Тут все демократично — замість вина «казенка», тобто горілка, і бляшані кухлі. А зовсім «пристойно» відпочиває цвіт інтелігенції на іменинах професора Сумцова.
Історія Харкова того ж періоду, в долях людей, які мало відомі широкому загалу — тема виставки «Харків. Ностальгія». Документи, фотографії, щоденникові записи і листи з архівів. По крихтці збирали забуті факти, за уривками спогадів відновлювали епізоди життя родин різних станів. Директор Харківського культурного центру «Сирин» Тетяна Бабіна розповіла, що її колектив мріяв розказати городянам про харківську старовину. Атмосферу і дух того часу автори проекту передали в сучасних формах колажів і інсталяцій. Особисті речі, на жаль, майже не збереглися. Крім забутих людей, на виставці присутні і невідомі портрети всім відомих людей. Серед них багато фотографій, що не призначалися для публічного перегляду, бо вони були виключно в сімейних альбомах. Ось, наприклад, на одній із таких фотографій зображено маленького майбутнього академіка Миколу Барабашова, якого знають усі харків’яни і гості міста — принаймні, за прізвищем, яке стало тепер назвою найбільшого в Україні ринку.
Особливий тон в житті харківського товариства задавали інтелігентні жінки. Не тільки красою, але й освіченістю славилися сестри Синякови. Ці жінки володіли дивовижним даром — приваблювати до себе творчих людей. Дуже багато поетів, які приїжджали до Червоної поляни, де був розташований будинок Синякових, закохувалися в сестер і присвячували їм вірші. Віра Абрамовська, арт-директор клубу «Сирин», висунула навіть сміливе припущення, що футуризм зародився в Харкові, тому що всі футуристи приїжджали сюди і писали свої вірші. Судіть самі: в Надію Синякову був закоханий Борис Пастернак, музою і дружиною поета Миколи Асєєва стала Оксана. Молодша із сестер — Віра — полонила знаменитих поетів-футуристів — Велимира Хлєбнікова та Давида Бурлюка. Старшою — Зинаїдою Синяковою, оперною співачкою, був захоплений Володимир Маяковський.
Проминають перед очима обличчя, долі, історії сторічної давності, і розумієш, наскільки важлива для людей пам’ять. Практично всі фото, з яких робили копії для виставки, надали місцеві колекціонери і нащадки відомих харківських прізвищ — Бекетових, Багалєєв, Іваницьких, Дерибо і багатьох інших.
І вже зовсім наблизилася до людей, що поспішають жити, виставка під назвою «Харків: Яким він був. Яким він є. Яким він міг би бути». Організатори просто на вулиці виставили на суд перехожих унікальні знімки старого і сучасного міста, розміщені на стендах за принципом — «колись і зараз». Тут кожний може зупинитися і вдивитися в знімки, вишукуючи в старих зображеннях контури знайомих, нині існуючих вулиць, будинків. Багато фотографій не підписані, примушуючи людей здивовано нахмурювати брови у спробах впізнати місцевість, яка дуже сильно змінилася за сторіччя. Щодо єдиного ескізу, що представляє місто майбутнього, то він, на думку городян, на Харків зовсім не схожий і досить безликий. Майбутнє бачать набагато яскравішим.
