Сам факт світової прем’єри третьої частини знаменитого бойовика Майкла Бея в Москві, першу частину якого було знято чотири роки тому, дирекція Московського кінофестивалю подає як перемогу. Раніше роздобути такий розкручений Голівудом проект, як фільм — відкриття ММКФ, не вдавалося. Нині авторитет Московського кінофестивалю, якому хотілося б змагатися з Каннами, Венецією та Берліном, зростає.
Ніхто не сперечається, звичайно, це перемога. Лише потрібно при цьому уточнювати, чия та чого над ким і над чим. У цьому разі це ще одна перемога комерції, маскульту, конвеєра, механістичності та обману над мистецтвом, культурою, особистістю, розумом і правдою. Обман, усвідомлений або спричинений лише неуцтвом творців картини «Трансформери-3: Темний бік Місяця», проявляється з першої ж репліки. Роботів, які оселилися на Землі, пролазливі голлівудські сценаристи називають «расою розумних механічних істот», і це нонсенс, бо механістичність є протилежністю життя, якому, крім іншого, в його розвинутих формах також властивий розум. При цьому джерелом життя страшних металевих тіл, як незабаром ми дізнаємося, є певний енергетичний заряд, який можна вилучити з однієї істоти і передати іншій. Про те, що при цьому є джерелом розвинутого розуму й відчуттів механічних істот (а справжні автороботи, на відміну від злих десептиконів, проявляють рідкісну для сучасних людей чутливість та етичну розбірливість), автори картини не розповідають. Однак, коли вже йдеться про роботів, саме питання про те, чи можна штучно створити свідому особистість, чи її єство — це все та ж невловима для сучасної механістичної науки душа — джерело життя, емоцій, розуму, — є ключовим.
Але Майклові Бею, який захопився разом із продюсером Стівеном Спілбергом сюжетом коміксів для комп’ютерних ігор, не до філософських питань. Та й про яку філософію може йтися, якщо в бойовику заради накачування адреналіну ігнорується навіть елементарна логіка життя: жодна людина не витримала б тих фізичних випробувань, що випадають на долю купки героїв, які допомагають добрим роботам перемагати злих роботів. Тут би порадіти тій обставині, що добро, як і має бути, одержує перемогу. А коли так, то «Трансофрмери», виходить, зміцнюють нашу віру в силу добра. Такі бойовики про космічні війни, що вирішують долі планети і людства, схожі один на одного, як автомобілі однієї моделі, котрі немовби зійшли з конвеєра. Але питання тут стоїть не про знищення Землі, а лише про її злиття зі зруйнованою планетою трансформерів, після чого всі люди, які вижили, стануть рабами тих же трансформерів. Можна подумати, що зараз, поставивши своє життя в залежність від сумнівних благ постіндустріального суспільства і тим самим зробивши його штучним, ілюзорним, ми вільні. Аби підсилити ілюзію (а отже й обман), у тому числі ілюзію нашої свободи, нам тепер у кіно ще й надівають на очі шори — окуляри: «Трансофрмери-3» в Москві йшли у форматі 3D. Глядачі дивляться на світ крізь «рожеві» скельця, які ще більше відводять нас із реального світу до світу марень, світу казки. Наскільки цей світ спотворено, наш глядач зможе зрозуміти завдяки тому, що в картині показують Чорнобиль та українців, і навіть у російському дубляжі звучить українська мова.
Тим часом те, що може видатися безневинною казкою для дорослих, є добре закамуфльованою пропагандою. Творці «Трансформерів» переконують нас у тому, що коли ми й далі будемо захоплюватися «добрими» машинами і роботами, якщо й далі ускладнюватимемо собі життя різноманітними корисними для зледащілої людини механізмами, оплачуватимемо зі своєї кишені проведення дорогих космічних та інших технологічних досліджень, то станемо вільними й щасливими...
Те, що людська особистість для режисера і продюсера франшизи не є самоцінною, що вона для них не більше, аніж функція, засвідчує один факт: Меган Фокс, яка здобула величезний успіх у попередній частині «Трансформерів» і була затверджена на роль, перед початком зйомок несподівано залишила проект. Причиною цьому став скандал, спровокований її невтішним висловом про Майкла Бея, чию поведінку вона порівняла з поведінкою Гітлера. Спілберг разом із режисером, який розповідає нам про свободу, не потерпів таких вольностей, і акторку терміново було замінено англійською моделлю Роузі Гантінгтон-Вайтлі, на яку можна дивитися, доки вона не відкриває рота. Для того, щоб прибрати незалежну, мислячу акторку з майбутнього фільму, потрібно було лише додати до сценарію декілька реплік про те, що героя Шая ЛаБафа залишила гарна жінка, але він, навіть не маючи завидної зовнішності, легко знайшов собі іншу красуню (непоказна зовнішність ЛаБафа тут ідеологічно важлива — в кожному пересічному обивателеві потрібно підтримати ілюзію про те, що спокуслива модель коли-небудь зійде з подіуму в його життя).
Випадок із Меган Фокс цілком вписується в логіку людей, які оточили себе машинами: віднині все, навіть людину, можна замінити, наче гвинтик. Головне, щоб механізм справно працював.
