Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Воля до життя, або Iсторія «церковного» собачки

Знайомтеся — Манюня
22 вересня, 2011 - 00:00

Її звуть Манюня. Не тому, що вона ще маленька — це досить дорослий пес, який має декілька років від народження. І не через те, що невелика — вона середнього собачого розміру. Манюня вона тому, що, попри свій вік і зріст, дуже беззахисна й уразлива — у неї практично немає двох лапок. Їй уже кілька разів у житті таланило так, що це схоже на диво. Сподіватимемося, що ліміту чудес не існує, — й Манюня отримає ще один шанс на довге та щасливе життя.

Диво перше. Яскраві вогні трамвайних фар, які промчали повз цуценят, які грілися на рейках, розділили життя Манюні на життя «до» й «після». «До» було порівняно безтурботним життям із сестричками й мамою на території храму, який будувався. Їхній присутності не всі люди з храму були раді, але Манюня наразі мало ще знала людей, тому не переймалася з цього приводу.

А ось сам момент трагедії Манюня пам’ятає погано — все заглушив пекельний біль, який приніс із собою трамвай, що забрав дві лапки Манюні. Вірніше, половинки двох задніх лапок. Те, що Манюня вижила після такої травми, будучи бездомним собакою, про якого ніхто не піклується, без медичної допомоги, — це перше диво.

Друге диво — Манюня на своїх двох із половинкою лапках навчилася ходити не гірше за своїх здорових побратимів. Але це не заважало їй тікати від людей, які кривдили її. Тепер собачка часто це робив: він краще пізнав цих двоногих створінь, і це знання не принесло йому щастя.

Диво третє. Ситуація в храмі погіршувалася. Манюню з її мамою та сестричками більше терпіти на території церкви не хотіли. Так би й закінчилося життя собачок, якщо б на їхній дорозі не зустрілися добрі люди, які не змогли пройти повз них. Історія Манюні з’явилася в Інтернеті й на телебаченні. Небайдужі люди склалися та разом сплатили за стерилізацію собачок і тимчасовий притулок.

Манюня, коли їй вже був рік, уперше дізналася, що двоногі створіння можуть не лише гнати і закидати камінням, а й гладити, піклуватися, говорити приємні слова.

А потім сталося четверте диво: Манюню забрала додому одна з дівчат, яка приносила, їй їжу. Собачка неначе заново народився. У нього було тепер своє місце, своя миска, його годували й любили. Здавалося, всі біди та знегоди були позаду.

Усе минає — свідчить стародавня мудрість. Пішли в небуття страждання й поневіряння Манюні. А ось зараз настала черга закінчитися світлій смузі в її житті. Родина, яка прихистила Манюню, зіткнулася з труднощами. Занурені в горе, господарі не знайшли душевних сил продовжувати піклуватися про собаку.

У Манюні знову немає хазяїна. Її відвезли з колишнього дому волонтери зоозахисної організації, а вона здивовано й тужливо дивилася в підлогу машини, не розуміючи, чому її везуть незнайомі люди й що буде далі.

Перші місяці на новому місці, яке є тимчасовим притулком, Манюня зацьковано дивилася на всіх в очікуванні нової біди.

Але до неї всі добре ставляться — і серце собачки знову відтає.

Вона чекає, щоб знайшовся для неї постійний хазяїн — люблячий і дбайливий. Для Манюні він буде воістину дивом у її нелегкому собачому житті. Але щоб стати Манюні хазяїном, нічого надзвичайного не треба робити. Потрібно лише відкрити для собачки своє серце, дати куточок у своєму домі та миску з їжею. Вона скромна й невибаглива.

Манюня живе в Харкові у тимчасовому місці. Якщо ви хочете стати для Манюні хазяїном, телефонуйте на номер 099-35-43-050 Тетяна.

Марина БЕССАРАБОВА, Харків
Газета: 
Рубрика: