Договір зі США щодо протиракетної оборони та проблеми з його ратифікацією Конгресом США стали причиною загострення відносин між Вашингтоном і Москвою. Практично одночасно, як прем’єр Володимир Путін у своїх виступах у західній пресі й по телебаченню, а слідом за ним і президент Медведєв у посланні Федеральним зборам заговорили про нову гонку озброєнь. У своєму інтерв’ю знаменитому телеведучому CNN Ларрі Кінгу Путін заявив: «Це не наш вибір. Ми цього не хочемо. Але це не від нас залежить. Ми просто кажемо, що це станеться, якщо ми не погодимося на загальні зусилля в цій галузі».
Медведєв теж пригрозив, що «нам доведеться приймати рішення про розміщення нових ударних засобів». Яких саме, він не уточнив, але і в Європі, і за океаном знають, що, як правило, в цьому разі йдеться про оперативно-тактичні комплекси «Іскандер-М», які час від часу російське керівництво обіцяє розмістити в Калінінградській області у відповідь на американські системи ПРО в Польщі.
До того ж, у своїй статті в німецькій газеті Suddeutsche Zeitung Путін ще й погрожував Європі проблемами з постачанням енергоресурсів, якщо Енергетична хартія набере чинності, що формально вже відбулося, і в ній не братимуться до уваги інтереси Росії. Інакше кажучи, якщо Європа насправді захоче енергетичної незалежності, то вона розпочне конфронтацію з Росією, відтак хай надалі нарікає на себе.
Збіг у часі такого різкого переходу від зваженого діалогу до відвертих погроз на підвищених тонах пов’язаний з низкою подій як усередині Росії, так і поза її межами.
Внутрішня напруженість у сусідній країні явно наростає. Убивство у станиці Кущевська і поведінка місцевих та центральних властей сприяли зростанню незадоволення в інших регіонах. Що особливо страшно для влади і незвично для Росії, то це самоорганізація незадоволених і висунення політичних вимог. Поки що тільки про відставку місцевих корумпованих начальників. І саме це глибоко шокувало владу на всіх рівнях. Тому терміново знадобилася інша тема для всієї країни. Вона і знайшлася в зовнішній політиці. На щастя для російських пропагандистів від влади, за океаном пройшли проміжні вибори, на яких здебільшого перемогли противники поступок Москві. Так довго плекане перезавантаження між Росією та США опинилося під загрозою. Не можна сказати, що в Першопрестольній сильно цим збентежені, скоріше навпаки. Знову з’явився той громовідвід, нещодавно втрачений унаслідок чергової спроби розрядки. Але на людях удають, що надзвичайно спантеличені.
Ця обставина дає змогу знову запустити стару легенду про підступи ворогів, вороже оточення й в усьому звинуватити недружній Захід. Звідси й погрози нової гонки озброєнь, передислокація більше показна, як пише The Wall Street Journal, ракетних підрозділів ближче до кордонів країн НАТО. Хоча її відразу заперечив Михайло Маргелов голова Комітету з міжнародних справ Ради Федерації Росії.
Можливо, хтось у Росії з особливо легковірних і піддасться на байки про нову гонку озброєнь, але ні Вашингтон, ні європейські столиці навряд чи можна так легко обдурити. Про яку гонку озброєнь у Москві взагалі може йтися, якщо навіть не найбільш передові в технічному аспекті комплекси С-400 виробили лише для двох батальйонів, а далі — стоп. В якому розряді цієї самої гонки змагатимуться зі США? Ракетному? Це проектами кінця 1980-х років, «Булавою», яка стільки часу тестується і запускається, що вже пора говорити про її застарілість. В авіації? З авіонікою виготовлення французьких та ізраїльських фірм? Інакше ці літаки нічого не варті за своїми бойовими характеристиками. У танках? Але ж найсучасніші російські танки мінімум на покоління, а то й на два, відстають від машин імовірного суперника. І так в усьому. І ще одне суттєве запитання: а гроші на цю саму гонку де взяти? Тут одним рішенням Політбюро не обійтися. Адже, як прогнозують міжнародні фінансові структури, грошей у Стабілізаційному та інших фондах наступного року вже не буде. А проблеми з бюджетом якраз будуть, про що міністр фінансів Кудрін уже попередив і вимагає збільшення податків. Ну просто як у нас. Слід звернути увагу й на таку синхронізацію. Випадковими такі збіги рідко бувають.
Отже, думати про те, що Росія насправді розпочинає нову гонку озброєнь, не доводиться. Хоч розмов про це буде багато. Якісь гроші для розпилювання державними вертикально інтегрованими корпораціями виділятимуться, паради проводитимуться тощо.
Між тим, певний сенс у погрозах, що прозвучали, є. Тільки не в гонках із перешкодами, яких не здолати, а в чомусь іншому. Росія цілком у змозі дещо ускладнити життя Заходу на периферійних, але досить важливих напрямках. Насамперед — у Центральній Азії, на Близькому Сході й у відносинах з Іраном. Хоча щодо останнього можливості для маневру в російської дипломатії вельми обмежені. Надто сильні протиріччя щодо питань розмежування в Каспійському морі та зіткнень на Південному Кавказі. До того ж, у Білокам’яній не можуть ігнорувати й думки сусідніх з Іраном арабських держав. Але певні проблеми для Вашингтона і Тель-Авіва Москва тут може створити. Так само, як і з проблемами на Корейському півострові. Хоч тут Китай навряд чи зрадіє російській активності. Є ще друг Уго ЧАЕС — туди можна скинути під нафтодолари якусь кількість зброї, направити в черговий раз кораблі в далекий похід, якщо вони після передихнули першого. Але все це для демонстрації прапора, не більше.
Найімовірніше, демонстрація жорсткості аж до погроз є чинником внутрішньої боротьби за майбутній загальноросійський престол. Звернемо увагу в черговий раз на синхронний виступ прем’єра і президента щодо однієї теми. Якщо хтось думає, що це демонстрація єдності, то глибоко помиляється. Насправді, це забіг довжиною в півтора року і спроба вирватися вперед настільки, аби суперник не наздогнав ані тепер, ані в майбутньому. Перед народом демонструється турбота про його безпеку, вказується на зовнішню небезпеку і висуваються особи на вибір — хто найбільше про нього, тобто про народ, дбає.
Те, що нині обидва піки twin peaks виступили на одну тему, — чинник випадковий. Дуже скоро вони знову діятимуть на вибраних полях. І зіткнень між ними чекати не доводиться. Їхню гостроту визначатимуть поточний момент та соціально-економічна ситуація. Однак про те, що сторони готуються до серйозних зіткнень, у тому числі в інформаційній сфері, свідчить нещодавній виступ Парфьонова та інших.
Загострення відносин між Москвою і Вашингтоном неминуче відіб’ється на теренах СНД. З огляду на багато причин Київ відчує це в першу чергу. Ось тоді й проявляться всі наслідки настільки необачно підписаних Харківських угод. І не лише їх. Отже, до складніших часів у наших двосторонніх відносинах, які й без того не дуже блискучі, потрібно готуватися вже зараз. Утім, чи усвідомлюють це на Банковій і на Грушевського, — велике питання. Схоже, що Податковий кодекс і пов’язані з ним інтриги груп впливу в Партії регіонів усі затулили...
КОМЕНТАР
«ЗАЯВЛЕНА ПОЗАБЛОКОВІСТЬ ЗБІЛЬШУЄ ДЕФІЦИТ БЕЗПЕКИ...»
Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру ім. О. Разумкова:
— Моменти, які прозвучали в інтерв’ю Путіна, в такій інтерпретації не вперше озвучуються російським керівництвом. Востаннє про це заявляв президент Медведєв у Лісабоні під час Ради РОСІЯ—НАТО. І, відверто кажучи, мене дещо здивувала ця позиція, яка дослівно звучала так: «Або ми повноцінно беремо участь і відповідаємо за вирішення тих чи інших проблем, або ми ж не беремо участі взагалі. А якщо ми не беремо участі взагалі, то зі зрозумілих причин змушені будемо захищатися».
Це свідчить про те, що перезавантаження, яке, здавалося б, триває далі, все ж таки не виключає кризи довіри між Росією та США. Звичайно, частина цього перезавантаження, договір про обмеження наступальних озброєнь, який сьогодні складно проходить ратифікацію в самих Сполучених Штатах. А я нагадаю, Росія домоглася в цьому договорі ув’язки питань скорочення наступальних озброєнь із питаннями протиракетної оборони. Все це говорить про те, що сьогодні, по-перше, пробуксовує й питання нового етапу роззброєнь і зниження напруженості, а, по-друге, це перші сигнали про те, що перезавантаження, мабуть, закінчується.
Я б сказав, що для України це поганий сигнал. У тому сенсі, що будь-яка мілітаризація або недосягнення результату щодо демілітаризації для України, яка відмовилася від третього за величиною ядерного потенціалу і яка сьогодні має реальний дефіцит безпеки. Я впевнений, що заявлена позаблоковість цей дефіцит не долає, а навпаки збільшує. Для нас це ситуація, яка лише підсилює погрози для України.
Що стосується двосторонніх стосунків США й Росії. Судячи з інтерв’ю Путіна Ларрі Кінгу, де він наполягав на тому, що США не повинні втручатися до внутрішньої ситуації в Росії у зв’язку з позицією, яку було озвучено з закритих документів американських дипломатичних відомств опублікованих сайтом WikiLeaks можна зробити такі висновки. По-перше, в сторін немає розуміння руху до єдиної якоїсь демократичної моделі. Кожен іде своїм шляхом, а значить, це теж є чинником, який не сприяє подоланню недовіри один до одного. По-друге, Путін, чітко визначив, що подальше внутрішнє будівництво держави в його розумінні залишатиметься таким же. У лютневій депеші міністр оборони Роберт Гейтс у бесіді з французьким урядовцем назвав Росію «олігархічним [режимом] під керівництвом спецслужб».
Підбиваючи підсумки, я скажу, що для України це привід задуматися. Із одного боку, це проблема, а з іншого — шанс. Раніше експерти акцентували увагу, що перезавантаження стосунків між США й Росією може статися за рахунок третіх країн. Але тепер складається враження, що таке перезавантаження закінчується.
Що стосується можливих висновків для української влади. Сьогодні існує дефіцит в Україні як стратегії зовнішньої політики, так і стратегії забезпечення національної безпеки. Якщо найближчим часом і буде підготовлено якісь документи, то це буде корисно. Але головне, що у сьогоднішньої влади, по-перше, немає розуміння важливості складової суверенітету та безпеки в загальних пріоритетах будівництва держави та суспільства. По-друге, немає розуміння того, яким чином сьогодні фактично наповнювати заявлену наразі декларативну лінію на позаблоковість із подолання дефіциту безпеки через стратегічні партнерства, що прозвучало в Китаї. По-третє, головні орієнтири та інтереси зосереджено на дуже близькій перспективі. Практично сьогодні дуже важко говорити про спроможність державних структур у плані аналізу реальних загроз і пропозицій щодо їхньої мінімізації. Все це призводить до того, що, на жаль, ми часто перебуваємо поза грою й гадаю, що найближчим часом кардинально ситуація тут не змінитися.
