У Дніпропетровську після місцевих виборів життя повертається в звичне русло. З узбіч доріг зникла політична реклама, а на телебаченні настав час серіалів та розважальних передач. Міська влада перестала загравати з виборцем і, посилаючись на аномальну погоду, відключила опалювання та гарячу воду. Біля під’їздів знову з’явилися грізні нагадування про багатотисячні борги за комунальні послуги. Судячи з усього, закінчилися передвиборні «пряники» і в уряду. Його міністри, обрані депутатами Дніпропетровської облради, відкрито заявили про майбутні «непопулярні реформи», а віце-прем’єр Сергій Тігіпко висловив бажання зробити Дніпропетровщину своєрідним полігоном для випробування урядових ініціатив. Одна з них уже підняла на диби малий бізнес. Тепер, вважають політологи, питання полягає в тому, чи зможе влада взяти за вуздечку середній клас, що зароджується в нашій країні. Чи піде знову слухняно Україна на поводі в олігархів.
Наталія МЕРКУЛОВА, соціальний психолог:
— Мене радує, що на дворі стоїть чудова тепла осінь, світить сонце і під ногами шарудить листя. Поетична пора, хоча нікуди не подітися від прози життя. Не встигли закінчитися вибори, а ситуація в країні знову почала розжарюватися. Бунтують підприємці, хоча інша частина суспільства поки що залишається байдужою. Вибори показали, що більшість виборців не прийшли голосувати, а в одному з округів Дніпропетровська перемогла «партія» «проти всіх». Це свідчить про те, що основній масі нічого захищати. Адже влада в країні змінюється, а життя народу — ні. Основна частина людей живе від зарплати до зарплати. Не випадково в нас спостерігається соціальна апатія. Скрізь пишуть, що на місцевих виборах нібито з’явилися «нові» політики. Але не секрет, що цих «нових» фінансували ті ж олігархи, які фінансують і «старих» політиків. Політичні партії — це, образно кажучи, бренди, торговельні марки. І розкручують їх за законами маркетингу, так само, як будь-який товар. Чи можуть вони, не маючи ідеології, тобто концептуального бачення світу, запропонувати програму реформ, — сумніваюся. Хоча зараз саме реформи найгостріше стоять на порядку денному.
Василь СУХОВ, координатор громадської організації «Громадський актив Дніпра»:
— Погано це чи добре, але для нас місцеві вибори не закінчилися. Приємною новиною стало те, що нам удалося добитися розгляду в Адміністративному суді результату підрахунку голосів на виборах в одному з районів Дніпропетровська. Наші активісти виявили істотні розбіжності в протоколах — у них не сходиться кількість виборців, які брали участь у голосуванні, з кількістю виданих бюлетенів. Йдеться про шість тисяч голосів, що могло істотно вплинути на результат виборів. Найсумніше — маніпуляції стали в нас традицією. Вони настільки витончені, що розібратися в них складно навіть фахівцям. Я вже не кажу про міжнародних спостерігачів, які зазвичай звертають увагу лише на зовнішній бік виборів. Результати зміцнення владної вертикалі в наявності — в столиці та обласних центрах уже бунтують представники малого бізнесу. Реформа податкового законодавства, про яку так довго говорили, перетворилася в пародію. Урядові реформатори вирішили поправити держбюджет за рахунок людей, які в 90-ті роки були вимушені змінити професію і вижили завдяки малому бізнесу. Проте тепер у них знову забирають шматок хліба. Разом із тим уряд не чіпає олігархів і навіть не думає про прогресивний податок, вводячи різні пільги для великого капіталу. Вчора підприємців у Дніпропетровську не впустили до будівлі облдержадміністрації, а спостерігати за порядком на мітингу приїхав начальник обласної міліції. Гадаю, Податковий кодекс стане індикатором зрілості нашої демократії. Якщо малий бізнес зупинить його ухвалення і посадить уряд за стіл переговорів, у нас є перспективи. Якщо — ні, тоді наше майбутнє сумне. Підприємці на мітингу в Києві вже попросили політичного притулку в Гондурасі.
Борис БРАГІНСЬКИЙ, журналіст:
— Найприємніша подія — це моя поїздка до Грузії, звідки я повернувся сьогодні вночі. Ми знімали фільм про реформи в цій країні. Скажу прямо: досі не можу відійти від потрясіння. Я побачив країну, де перемогли корупцію на ділі, а не на словах. Причому не лише в правоохоронних органах. Я спілкувався з масою людей, і тому накопичилося багато вражень. У прес-службі грузинського МВС нас як журналістів з України зустріли привітно і возили два дні, показуючи все так, як є. Я переконався в тому, що з корупцією можна ефективно боротися не лише у Франції або Німеччині, де я теж бував, а й у найкорумпованішій республіці Радянського Союзу. У радянські часи я був у Грузії, й вона мені запам’яталася тим, що в магазинах не давали здачі. У 90-х ця країна занурилася в кримінал: людей грабували і вбивали на вулицях, а поліція не лише не захищала, а й допомагала злочинцям уникнути відповідальності. Сьогодні в Тбілісі можна спокійно ходити ночами і почуватися в безпеці. Стару поліцію всю звільнили, натомість набрали нову, виучену за європейськими стандартами. На дорогах патрульним не можна давати хабара, бо до в’язниці на сім років саджають і того, хто давав, і того, хто брав. Поліція отримує високу зарплату, і всі дільниці прозорі в прямому розумінні слова. Стіни в них — зі скла та пластика, тому видно, чим займається кожен співробітник, зокрема, й начальник. У таких умовах важко брати хабарі, бити підслідних або просто п’янствувати на роботі. Розповідають, що після початку рішучої боротьби з корупцією та криміналом кількість ув’язнених у в’язницях збільшилася втричі. У колишній будівлі республіканської ДАІ тепер палац президента М. Саакашвілі. Ми цікавилися роботою дорожньої поліції, й з’ясувалося, що зареєструвати машину та отримати номер можна всього за 20 хвилин. Скасували в Грузії й корупційну процедуру техогляду, а отримати права, якщо ти вмієш водити машину і знаєш правила, можна за півгодини. Дуже проста система реєстрації та роботи бізнесу. Взагалі весь документообіг переведено в електронну форму, і нема ніякої паперової тяганини. У громадському транспорті стоять скануючі пристрої або приймачі для монет на вході, тому водій не відволікається від дороги і не має справи з грошима. До речі, я переконався в тому, що в Грузії ніхто не придушує свободу слова, — в Тбілісі діє вісім національних телеканалів, з яких половина опозиційних. Розповідають, що велику підтримку в проведенні реформ і боротьбі з корупцією надали американці. Не дивно, що вулиці тепер називають на честь Дж. Буша-молодшого, а не на честь В. Путіна. З поїздки до Грузії я виніс переконання, що для проведення реформ потрібна, по-перше, тверда воля політичного керівництва, а по-друге, ситуація в країні має дійти до точки, коли іншого виходу немає. У нас справжньої боротьби з корупцією, як я розумію, не варто чекати і в найближче десятиліття. І тому стає сумно, коли усвідомлюєш, в якій ми перебуваємо ситуації.
