Найкращою протидією будь-яким вірусам, а надто панічним, є «зміцнення культурного імунітету нації». Так вважають найактуальніші художники та Український дім. Сучасне мистецтво кидає виклик свинячому грипу, озброївшись пензлями, «Маніфестом здорових художників» та підтримкою медіа. Вітчизняний художній процес (художники, куратори, галеристи: Арсен Савадов, Олександр Ройтбурд, Олеся Авраменко, Влада Ралко, Ілля Чічкан, Павло Маков, Микола Маценко, Олег Тістол, Юрій Соломко, Максим Мамсіков та інші) гордо демонструє свою соціальність.
Організатори акції «Актуальне мистецтво кидає виклик свинячому грипу!» зізнаються, що навіть не сподівалися на таку активність з боку художників, які для проведення «екстреної акції» мобілізувалися просто блискавично — протягом одного дня. Так само блискавично вони мобілізували свої творчі здібності й впродовж декількох годин створили антивірусні живописні полотна. І вже сьогодні, 7 листопада, близько 40 робіт будуть продані на аукціоні в Українському домі. На зібрані кошти буде придбано ліки, вітаміни, а також фрукти та овочі, які передадуть до дитячих будинків.
Згідно з найкращими традиціями концептуалізму, не обійшлося без маніфесту. «Актуальне мистецтво стає більш соціалізованим, — говориться в ньому. — З одного боку, воно може загострити проблеми та кут зору на них, з іншого — гармонізувати ситуацію, зняти напруження та суспільний стрес. Митці стають реалістами, а політики — містифікаторами».
— Я хотів би наголосити на трьох речах, які стосуються цієї акції, — зазначив один із ініціаторів акції, художник та галерист Євген Карась. — По-перше, соціалізація мистецтва, яке перебуває на вістрі сучасності й синтезує її. По-друге, «гравіювання» соціальних проблем. І, нарешті, допомога тим, хто цього потребує.
Таким чином, за словами Євгена Карася, маємо потрійну соціальність актуального українського мистецтва. Але чи не втрачається за цими нашаруваннями саме мистецтво?
— До участі в акції запрошені майстри-живописці, тому, що б вони не намалювали, — це буде мистецтвом, — каже куратор антивірусного художнього проекту Леся Авраменко, — хоча сама акція передусім соціальна, мистецьке та соціальне — це дуже сучасний синтез.
— Ці сфери продуктивно співіснують, тому що актуальне мистецтво —величезна дослідницька лабораторія, — говорить художниця Олександра Жумайлова-Дмитровська. — Ми, художники, в першу чергу реагуємо на візуальні образи. Коли з’явилася перша інформація про те, як варто запобігати грипу, я одразу подумала, що дуже скоро з’являться плакати типу «А ти одягнув маску?», а дизайнери одягу розписуватимуть та вишиватимуть маски. Тобто цей процес моментально «запускається», хоча пройшов всього-на-всього тиждень. Цю акцію можна вважати першою реакцією. Через півроку цю тему, можливо, вже подаватимуть глибше, не так прямолінійно.
Спрагла до будь-яких нетипових та нестандартних проявів реальності, індустрія сучасного мистецтва проковтнула та перемолола навіть таке далеке від естетичності явище, як свинячий грип. Захисні маски та панічні настрої стали об’єктом іронії, яка була втілена на полотні й тепер піде з молотка.
Деяким митцям було нескладно працювати в форматі реаліті-шоу. Дехто (як Олександр Ройтбурд) сварилися з невігласами-журналістами, які не розуміють солі творчого процесу й безцеремонно втручаються в нього своїми фотоспалахами та запитаннями. Окремі художники взагалі виглядали спантеличеними. Наприклад, офортист Павло Маков. Його мистецтво передбачає ювелірну майстерність, воно апріорі не може бути швидким і створюватися в експрес-режимі.
— Особисто я нічого не можу намалювати за дві години. Навіть в майстерні, в тиші, а тим більше, коли на мене дивляться 3—4 камери. Я просто передам на аукціон свою невелику роботу, — каже Павло. — В останні роки соціальність стала частиною промоушену для мистецтва. Але насправді чим ближчим мистецтво стає до соціуму, тим більше воно часом скидається на профанацію. У певний момент нонконформізм став найбільш комерційною часткою мистецтва і почав займати провідну роль на сучасних бієннале та трієннале. Мені здається, що чим більше мистецтво перебирає на себе соціальні функції, тим менше воно їх виконує. Воно вже стало частиною мас-медіа, великого соціально-політичного шоу. Чим більше воно відверто наполягає на своїх соціальних функціях, тим більше воно стає частиною шоу, і таким чином втрачає можливість впливати на кожну окрему людину.
Утім, якщо від мистецької реальності повернутися до реальності дитячого життя в притулках, то така надмірно соціальна поведінка митців здається якщо не зразковою, то принаймні виправданою.
