Нині їх запросили на гастролі не як прем’єрів Театру ім. І. Франка, в якому вони працюють вже багато років, будучи провідними акторами уславленого колективу, а як зірок власної театральної компанії «Бенюк — Хостікоєв». Потрібно зазначити, що за шість років існування цього творчого проекту, створеного на принципах антрепризи, його батьки-фундатори (Богдан Михайлович і Анатолій Георгійович) зуміли завоювати популярність не тільки серед української публіки, але й зарубіжної. Сьогодні це єдина українська антреприза, яка своїми постановками спроможна збирати аншлаги.
5 квітня Хостікоєв і Бенюк вирушають до Санкт-Петербурга, щоб узяти участь у заходах, присвячених 200-річчю М. В. Гоголя.
— У Миколи Васильовича є стаття, яка називається «О малороссийских песнях», — розповідає «Дню» Анатолій Хостікоєв. — Ми покажемо програму, в якій прозвучать тексти класика і українські пісні, про які він говорить в цій статті. Потім у травні вирушимо в гастрольне турне. Виставу «Швейк» побачать глядачі Мюнхена (Німеччина) і Лісабона (Португалія). Нам приємно, що запросили саме нашу театральну компанію...
Нагадаємо читачам, що коли 1996 року режисер Мирослав Гринишин поставив «Швейка» за мотивами роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого солдата Швейка», вистава викликала величезний резонанс у театральних колах — від захоплення до різкої критики. Відтоді глядачі із задоволенням ідуть подивитися на бенефіс двох театральних зірок — Богдана Бенюка, який створив колоритний образ Йозефа Швейка й Анатолія Хостікоєва, який грає відразу кілька ролей: поручика Лукаша, Жандарма, Пана-отця і Шпіка. Хоча частина критиків спочатку негативно поставилася до досить вільного режисерського трактування твору Гашека, втім, час розставив все по місцях, і завдяки майстерності акторів сьогодні важко повірити, що 13 років тому відчайдушно ламали свої критичні «списи» рецензенти. Виставу полюбили глядачі, адже в ній ідеться про доброту і справжню чоловічу дружбу, всупереч обставинам і навіть війні... В 2004 р. Гринишин зробив нову версію постановки, і вона прописалася в репертуарі театральної компанії «Бенюк — Хостікоєв». «Швейк» виборов кілька престижних міжнародних премій і з тріумфом йшов на фестивалях у Польщі, Румунії, Словаччині, Росії, Югославії та Італії.
— Анатолію Георгійовичу, традиційно, в розпал мертвого театрального сезону (в липні — серпні), ваша компанія дарує глядачам прем’єру. Відкрийте секрет, яка п’єса нині у вашому «портфелі»?
— Думаємо поставити українську класику. Остання наша робота — «Задунаєць за порогом» — музична вистава, а влітку хочемо запросити глядачів на драматичну постановку. Упевнений, що п’єса буде нехарактерною для антрепризного колективу (в нас немає таких можливостей як, наприклад, у репертуарного колективу, але хочеться поставити масштабну виставу: з великою масовкою, хорошими костюмами і декораціями). У так званому «творчому портфелі» у нас є кілька оригінальних творів, але, щоб не злякати удачу, я назви п’єси, поки, не стану розголошувати.
— Чи візьме участь у новій постановці ваш старший син?
— Я би дуже цього хотів, якщо у Георгія буде можливість і бажання взяти участь у наших постановках — буду тільки радий. Відомий режисер Віталій Малахов хоче зробити нову версію постановки «Кількість», в якій ми з сином грали, і вона сподобалася публіці. П’єсу написала одна з найвідоміших драматургів сучасної Англії Керіл Черчилль. Це напівфантастична історія про те, як у героя — звичайної людини — замість одного «справжнього» сина виявилося двадцять клонованих! Сюжет — напружені взаємини між батьком і його «синами», загадка їх появи на світ... Георгій грав ролі трьох синів, причому цілковито протилежних за вдачею. Після прем’єри, під час обговорення, один із журналістів запитав режисера: «А чому вклонитися вийшли тільки двоє акторів — батько і син? А де ще двоє?» Це було найвищою оцінкою і похвалою; і взагалі, я пишаюся моїм Георгієм — він у мене чудовий!
— Критики після вашої постановки «Білої ворони» назвали актора Ігоря Рубашкіна «молодим Хостікоєвим». У «Задунайці за порогом» він переконливо зіграв роль Селима — сина султана. Цього року Рубашкін отримав «Київську пектораль» (приз за «Кращу чоловічу роль», у Новому драматичному театрі на Печерську за виставу «Розпусник»)...
— Я радію за Ігоря, і щиро привітав його з нагородою. Коли я задумав поставити мюзикл «Біла ворона», шукав актора на роль Жульєна. Дивився різні вистави. Одного разу побачив Рубашкіна в «Танго», і раптом відчув, що саме він зможе зіграти цю роль. Є в Ігорі енергетика, темперамент і акторська привабливість. Він зосереджена людина: ладен репетирувати до того моменту, поки у нього все вийде. Ось і вийшло! Я маю на увазі «Київську пектораль». Але впевнений, що жодна нагорода і жодне звання не замінять глядацьку любов і оплески, а Ігор отримує це сповна.
— Ходять чутки, що скоро у вас з’явиться власне приміщення для театру?
— Ми непогано попрацювали, і на сьогодні вже маємо цікавий і різноманітний репертуар. Всі п’ять репертуарних вистав проходять з аншлагами. Нас знають і запрошують на гастролі не тільки по Україні, але й за кордон, а це говорить про популярність і якість постановок. І навіть за нинішніх, не дуже простих часів, ми живемо і не зникли з театрального небосхилу. А що стосується театрального приміщення, то — час покаже!
