У газеті «Известия» 13 лютого 2009 року опубліковано статтю Володимира Перекреста «Маркелов и Бабурова оказались вместе не случайно». Версія причин убивства адвоката і журналістки, яке сталося 19 грудня 2008 року (про нього писав «День» у номері за 27 січня 2009 року), багато кому здається необгрунтованою. У російській журналістиці зараз ведеться пожвавлена полеміка з цього питання. Зокрема, оглядач «Новых Известий» Зоя Свєтова направила до Громадської колегії зі скарг на пресу своє звернення в зв’язку з цією публікацією. На її думку, «такі статті дискредитують професію журналіста, підривають довіру суспільства до професії журналіста». Зоя Свєтова пише: «Перекрест твердить, що стосунки адвоката і журналістки «були більш ніж робочими», тому версія про вбивство на грунті особистої неприязні не позбавлена підстав». Як пише Свєтова в зверненні, своїми домислами про особисте життя Маркелова та Бабурової Перекрест не лише порушив правила журналістської етики, «але й зробив дуже підлу річ: навмисно ввів у оману читачів газети, повідомивши їм, що вбивство адвоката і журналістки не пов’язане з їхньою професійною діяльністю, а являє собою злочин, скоєний на побутовому грунті». «Подібна діяльність (публікація провокаційних статей в «Известиях». — Авт.), повинна знайти оцінку в Громадській колегії зі скарг на пресу. Інакше — гріш ціна всьому нашому журналістському співтовариству разом узятому», — вважає Зоя Свєтова.
Батьки Насті Едуард Федорович та Лариса Іванівна Бабурови, які мешкають у Севастополі, пильно стежать за публікаціями, ретельно вишукуючи в бібіліотеках та інтернеті всі статті, що стосуються їхньої дочки, а особливо подій 19 січня, подробиць цього цинічного вбивства.
Так сталося, що всеукраїнська газета «День» виявилася єдиним виданням, яке поцікавилося, а як же сьогодні живуть батьки Насті, про що думають, що відчувають, що мають намір зробити в цій складній ситуації. Спілкуючись із Едуардом Федоровичем і Ларисою Іванівною, ми намагалися бути вкрай делікатними, щоб не роз’ятрювати рану батьків загиблої журналістки, а тому були дуже об’єктивними і обережними. На жаль, сьогодні ми змушені констатувати — не всі дотримуються етичних норми нашої професії... Стаття в колись шанованій газеті «Известия», яка скандальним звільненням саме Бабурової ще більше «підмочила» свою репутацію, виглядає як безсила спроба виправдатися за некрасиві дії одного з журналістів. Більше того, вона переводить центр уваги з дійсних причин вбивства, на вигадані.
Секретар Спілки журналістів Росії Михайло Федотов повідомив, що зі зверненням Свєтової не поспішатимуть — воно буде розглянуте лише в березні-квітні цього року. Тим часом, додає «Эхо Москвы», в номері газети «Известия» за 16 лютого публікується стаття з назвою «Вам шашечки? А нам ехать», в якій говориться, що стосунки Бабурової та Маркелова стали темою публікації у виданні, оскільки вони «можуть бути істотною обставиною в розслідуванні вбивства», а сама стаття «може наблизити читача до правди».
Як видно, суспільство, в якому можуть всерйоз вважати, що навіть недоведені симпатії між чоловіком і жінкою можуть стати причиною для жорстокого вбивства, — це глибоко хворе суспільство. Журналісти видання, які висувають подібні сентенції в уже цілій серії статей, — видають свою етичну ущербність. І сьогоднішній професійний конфлікт між «старими» «Известиями» і журналістом видання «Новые Известия» говорить про те, що свого часу один із найбільш авторитетних журналістів СРСР Ігор Голембіовський, який «забрав» із «Известий», які все більше втрачали свій професійний рівень, блискучу плеяду російських журналістів і разом із ними створив «Новые Известия», керувався і намірами зберегти високий етичний рівень російської журналістки. І йому це вдалося, але, очевидно, лише в своєму виданні, що недостатньо для великої Росії. А зловмисні публікації «Известий» про Настю Бабурову стануть більш зрозумілими російській громадськості, якщо вона знатиме, що мама Насті Лариса Іванівна Бабурова стверджує, що редактор відділу цієї газети звільнив Настю й опублікував свій, тепер уже широко відомий, лист в інтернеті, після того, як Настя відкинула його домагання «кохання», дала йому ляпаса після фізичних чіплянь. То тепер статті в «Известиях» — незграбна спроба обілити одного зі своїх працівників. Це, принаймні, гидко...
Ми також згодні з тим, що Маркелов і Настя опинилися разом не випадково. Але вони були разом і разом загинули зовсім не з тієї причини, яку виставляють «Известия». Навіть якщо вони симпатизували один одному в особистому житті, то сталося це тому, що вони були, передусім, політичними однодумцями, що вони займали однакові громадянські позиції. Справи, які вів адвокат Маркелов, були й справами, які викликали професійний інтерес журналістки Насті Бабурової. Вони були разом тому, що разом вони боролися за Росію прогресивну, демократичну, проти Росії тоталітарної. «Известия» ж, на жаль, у цій ситуації опинилися на боці Росії реакційної, тієї Росії, яку представляє полковник Буданов...
«День» зв’язався з Едуардом Федоровичем і Ларисою Іванівною Бабуровими:
— Звичайно, кожна публікація — це невеличкий крок до того, щоб російське суспільство більше розуміло те, що сталося, точніше — оцінювало стан держави й усіх правовідносин у ній, — говорить Едуард Федорович Бабуров, батько Насті, професор Севастопольського національного технічного університету. — Але в мене склалося таке враження, що автори багатьох статей, просто не мають що сказати нового з цього приводу, проте пишуть статті, викладають інформацію, запозичену в інших виданнях. Найбільш предметні статті опубліковано в «Новой газете», і тому багато хто просто по-різному викладає ту інформацію, яку було здобуто журналістами «Новой». Загалом, на жаль, на шпальтах газет, у тому числі й центральних російських видань, опубліковано більше полови й порожніх вигадок, ніж конкретних фактів і пропозицій. Статті, я вважаю, повинні давати читачам можливість дізнатися або про нові факти, або про нові обставини, а суспільству — дати інформацію для вдосконалення законодавства та цивільних відносин.
— Ми хочемо подякувати росіянам за співчуття і надану допомогу, — сказала «Дню» Лариса Іванівна Бабурова, мама Насті, викладач Севастопольського інституту ядерної енергетики та промисловості. — Коли ми були в Москві, редакція «Новой газеты» і всі, хто знав нашу донечку, допомогли нам, чим могли. Організували всі необхідні заходи для того, щоб ми могли забрати її додому. Ми не зустріли жодної людини, байдужої до нашого горя. Спасибі їм усім. Про це ми написали й головному редактору «Новой».
Але ви знаєте, незважаючи на все, наші серця не можуть заспокоїтися. Дві речі нас хвилюють. У багатьох статтях у російських газетах автори відверто просто перемивають кісточки нашій дочці, і від цього особливо боляче. Хочеться запитати: так це журналістські розслідування чи суд преси над нашою донькою? Ми також обурені статтею «Маркелов и Бабурова оказались вместе не случайно». Вже хто б говорив про це, тільки не «Известия», редактор відділу яких отримав ляпаса від Настусі за свої докучання. Виходить, що тепер ця вся редакція зводить рахунки з нею, вже мертвою? Це дуже бридко! Я думаю, що ті колеги з «Известий», які примушували Настю звільнитися, насамперед, журналіст, який розповсюдив у інтернеті лист із брехнею про нашу дочку і проханням до інших редакцій не приймати Настю на роботу, — повинні, як мінімум, вибачитися, а також і понести покарання, хоча б у формі загального презирства всього журналістського співтовариства...
Тим часом, розповідає Едуард Федорович, ніякої активності слідчих міроприємств не відчувається. Він, як і раніше, песимістично оцінює перспективи розслідування. Такі ретельно підготовлені злочини, вважає він, розслідуються в перші години і дні після скоєння, але якщо цього не трапилося — вони надовго перетворюються на безнадійні та рутинні справи, що не мають перспектив. І всі обставини говорять про те, що це подвійне вбивство не було засобом усунення конкурента в особистому житті. Інакше — навіщо ж тоді вбивати саму Настю, об’єкт своїх захоплень та ліричних мріянь.
Мама Насті Лариса Іванівна говорить, що розслідувати потрібно ще багато — і силами журналістів, і слідству:
— По-перше, так і не встановлено точно час вбивства Маркелова та Насті. За одними відомостями, це трапилось о 14.25, за іншими — о 14.45. Тим часом можна тільки здивуватися байдужості тих людей, які на той момент перебували на Пречистенці. Ніхто не підійшов до Маркелова та Насті відразу після замаху, ніхто не поцікавився, чи живі вони ще. Ніхто не викликав відразу ж швидку допомогу. Тільки після 15 години, коли наша донька вже майже годину стікала кров’ю, одна москвичка зайшла до аптеки, розташованої навпроти місця замаху, і попросила зателефонувати, щоб викликати швидку допомогу, оскільки «там дівчина ще дихає». Ми не знаємо напевно, — розповідає мама Насті, — о котрій годині приїхала машина «швидкої», говорять, що вона приїхала незабаром, але я думаю, що через московські пробки не так просто було екстрено довезти Настю до лікарні. Під час перебування в Москві, ми так і не змогли поговорити з лікарями, які робили Насті операцію, і не знаємо досі — яку саме операцію їй робили, яку допомогу реально надавали? Як могло трапитися, що донька, поранена відразу після другої години дня, померла вже в лікарні після 19 години вечора і не від кульового поранення, а, як сказано у висновку, від втрати крові та шоку. Ось що необхідно було б з’ясувати в ході журналістських розслідувань, — вважає мама Насті, — це відновити похвилинно події на місці злочину й перебування Насті в лікарні, ефективність зробленої їй операції. За багатьма свідченнями, якби всі необхідні заходи було вжито вчасно, Настя могла б ще жити. Я вірю, що при небайдужому ставленні до неї, дочку можна було б врятувати. Ця байдужість перехожих на вулиці, багато хто з них так і не підійшов, не поцікавився, чи живі вони, спізнілий виклик швидкої допомоги, неприхована повільність у лікарні — ось це все вбиває людей. Зокрема, дуже боляче усвідомлювати, що Настя також померла від цієї байдужості, а не від поранення навіть...
Через деякий час Едуард Федорович Бабуров знову збирається до Москви — хоче забрати там деякі речі дочки, які ще залишилися, поговорити з небайдужими людьми, відновити деякі події, можливо, допомогти слідству якоюсь новою інформацією.
— Але все, що буде в майбутньому, — говорить він, — вже не вгамує наш біль, страждання батьків від цієї страшної втрати — загибелі єдиної дочки. Спасибі всім, хто намагається нам допомагати в цьому, хто хоча б частинку нашої страшної ноші намагається взяти на себе. Ми з Ларисою Іванівною дуже вдячні їм.
