Розбиті носи, лоби, окуляри, сорочки депутатів у крові й вмить виведена з ладу багатостраждальна система «Рада». Саме так рівно місяць тому — 12 листопада — українські парламентарії відправляли у відставку голову Верховної Ради Арсенія Яценюка. 233 голоси «за». Це рішення підтримали регіонали, комуністи, литвинівці та частина депутатів із НУ-НС, які представляють партію Єдиний центр. Соратники прем’єра Юлії Тимошенко за Арсенія Петровича стояли в прямому значенні слова горою, але їхні зусилля виявилися марними. На своїй посаді Яценюк пробув 11 місяців — до року не дотягнув три тижні.
Напередодні відставки Арсенія Петровича відсторонили від ведення пленарних засідань «за упередженість, неетичність, тенденційність, непослідовність, надмірну емоційність». Яценюк не заперечував і раптово ретирувався, змінивши місце в президії парламенту на крісло рядового депутата — десь на гальорці, біля виходу з сесійної зали. Відразу після відставки екс-фаворит Президента заявив: «Змова та візантійщина — це ключові ознаки української політики». Тут би поаплодувати Арсенію Яценюку, але після цього спікер вже з префіксом «экс» додав: «Я не бачу в цьому трагедії». А даремно. Трагедія є і полягає вона, передусім, у зухвало-волаючій безвідповідальності влади: як законодавчої, так і виконавчої.
Місяць тривали кулуарні торги (назвати це переговорами — язик не повертається) за спікерське крісло — Рада стояла в простої, антикризові заходи не затверджувалися, проте депутати зарплату отримували. За що? За бездіяльність. І після тривалого законодавчого тайму-ауту (дуже дороге і в прямому, і в переносному значенні задоволення в кризових умовах) власники мандатів замість того, щоб вибачитися перед суспільством — підносять українцям вівторкові події з супероперативним і, до речі, вельми сумнівним із процедурного погляду, обранням спікера як подвиг.
Проте чи варто дивуватися безвідповідальності рядових парламентаріїв, які за нинішніх виборчих правил гри є не більш ніж ретрансляторами ідей своїх партійних лідерів, якщо законодавцями моди на безвідповідальність є перші особи держави? За свіжими прикладами далеко ходити не потрібно.
Відставка спікера Арсенія Яценюка, нагадаємо, стала підставою для палкої суперечки між Президентом і прем’єром. Відразу після подій 12 листопада в парламенті Юлія Тимошенко гнівно заявила, що Яценюка «пішли» з мовчазної згоди глави держави, щоб наступний керівник Верховної Ради сприяв прийняттю рішень, необхідних для проведення дострокових виборів. Віктор Ющенко не змусив себе чекати з відповіддю. Звинувачення голови уряду глава держави категорично відкинув. І, більше того, подібні заяви назвав «брехливими і цинічними». Тепер — уже після призначення спікера Литвина — ситуація, схоже, повторюється. У середу ввечері Юлія Володимирівна звернулася зі зверненням до нації. Кількахвилинний телеспіч голови Кабміну викликає масу запитань.
Перше. «Я особисто берегтиму цей парламент, новостворену коаліцію. Я ніколи не допущу знущань над Верховною Радою», — заявляє Тимошенко. Парламент є незалежною гілкою влади (щонайменше де-юре). З якої такої радості голова уряду повинна його захищати і, головне — від кого? Прем’єру, напевно, все ж варто захищати народ, і для початку пояснити нації: чому вже впродовж чотирьох тижнів Кабінет Міністрів України не може затвердити макропоказники на 2009 рік, на основі яких розраховують і проект бюджету? Розгляд цього питання знову відклали до наступного засідання Кабміну — середи, 17 грудня.
Друге. Прем’єр, на жаль, пішла старим шляхом і вважала за краще шукати відповідь на запитання: «Хто винен?», а не «Що робити?» Винним традиційно виявився Президент: «Паралізований парламент, пусте критиканство, агресія і чорна пропаганда. Причина цього — боротьба за другий президентський термін будь-якою ціною». При цьому голова Кабміну скромно умовчала, чиї саме президентські амбіції — її чи Януковича — стали причиною зриву коаліційних торгів із ПР.
Третє. Коаліція в парламенті не створена де-юре — відповідна коаліційна угода не парафована (навіть не допрацьована) лідерами фракцій, а прем’єр-міністр стверджує: «У парламенті створена нова коаліція трьох політичних сил: БЮТ, блоку «Наша Україна — Народна самооборона» і блоку Литвина. Нарешті обраний спікер. Парламентська криза завершена». Навіщо говорити про те, чого немає насправді?
Ну й, нарешті, прем’єр-міністра заявила, що «всі ці позитивні кроки в парламенті відбулися не завдяки Президенту, а всупереч його активній протидії створенню коаліції». Те, що про позитив говорити рано, ясно як Божий день: існуюча де-факто коаліція ще нічого не зробила, щоб говорити про позитив. Але викликає здивування інше. Ще не створивши коаліцію, голова уряду винуватить лідера потенційних партнерів із НУ-НС у всіх парламентських смертних. Висновок один: уроки причин розвалу коаліції БЮТ та НУ-НС не засвоєні і якщо розширена дембільшість-2 і буде створена, то навряд чи на грунті звинувачень і тотальної недовіри можна говорити про ефективність і стабільність майбутньої коаліції. Це, швидше за все, буде та сама коаліція з тими самими «болячками» і коефіцієнтом корисної дії трохи вищим нульового.
Для «балансу» варто звернути увагу й на подвійні стандарти, що демонструються Президентом Віктором Ющенком. У вівторок, коли події у Раді розвивалися зі швидкістю вітру, глава держави перебував з офіційним візитом у Литві. Там гарант Конституції, який відмовився взяти участь у спеціальному засіданні ВР, заявив, що в нього «немає жодних проблем у відносинах із Верховною Радою». Крім того, Президент зазначив, що парламент — це самостійний інститут, «у нього немає няньки», і він сам повинен вирішувати свої проблеми, «без втручання зовнішніх чинників», — резюмував на прес-конференції у Вільнюсі Віктор Андрійович. При цьому глава держави не сказав про те, що впродовж останнього місяця він особисто й дуже активно проштовхував у спікери Івана Плюща. Причому працевлаштувати Івана Степановича Президент планував не лише за допомогою голосів «помаранчевої» фракції, але й за допомогою підтримки регіоналів. Ющенко публічно говорив про дзвінок Януковичу і прохання підтримати «патріарха української політики». Янукович це публічно підтверджував. Невже ці дії Президента можна трактувати як невтручання в діяльність парламенту?
Вітчизняні політологи скептично оцінюють стабільність «коаліції трьох», що ще не народилася де-юре: БЮТ+НУ-НС+БЛ. «Жодна коаліція не може бути стабільною в умовах кризи, бо всі економічні або політичні проблеми вирішуватимуться за рахунок партнерів або ворогів. І якщо коаліція між Партією регіонів та БЮТ могла бути стабільною кілька місяців, то говорити про демократичну коаліцію-2 доводиться зі значними застереженнями. Коли відбуваються регулярні голосування парламентської більшості на противагу голосам опозиції — це називається коаліцією. У цьому значенні ми ще не знаємо, чи не відбудуться завтра відгуки голосів, і чи будуть ці голосування коаліційними?», — зазначає керівник соціологічної служби Український барометр Віктор Небоженко. Щоправда, експерт додає, що з обранням спікера дострокові вибори зняті з парламентського порядку денного: «Литвин зробить усе, щоб парламент не зник. І це вигідно всім: і Партії регіонів, і БЮТ, і Нашій Україні».
Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов у свою чергу зазначає: «Ця більшість повинна ще формалізуватися. А потім є ще 30 днів на переформатування уряду і перезатвердження в парламенті прем’єр-міністра». У те, що ці процеси минуть гладенько-рівненько експерт не вірить. Більше того, на його думку, це стане виходом з політичної кризи. «Адже тоді Партія регіонів перетворюється не просто в парламентську опозицію, вона перетворюється в політичну та соціальну опозицію», — зауважив Карасьов. На його переконання, регіонали можуть мобілізувати соціальний опір, спираючись на робочий рух і профспілки. «Особливо це актуальне в умовах кризи, що ударила по підприємствах сходу та півдня України», — прогнозує радник голови СП.
Олексій Гарань, науковий директор Школи політичної аналітики НаУКМА вважає, що доля «коаліції трьох» багато в чому залежить від того, чи зробили головні учасники висновки з минулих коаліційних помилок. Крім того, експерт звертає увагу на наступний момент: «Утворення коаліції можна і потрібно було досягнути ще на початку жовтня. Не обов’язково було доводити до указу про розпуск парламенту й до всього того, що сталося. Адже вже тоді вимальовувалися контури цієї коаліції».
На сьогодні єдиний підсумок місячної епопеї щодо виборів голови ВР — тепер є кому підписувати закони. Але й тут проблема: в парламенті — криза антикризових законодавчих ідей, — констатує експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардаріка» Костянтин Матвієнко і радить українцям сподіватися не на владу, а виключно на власні сили.
— Як ви вважаєте, вівторкові події у парламенті були стихійними, імпровізованими, чи «репетиція» все ж була? Адже до останнього всі говорили про коаліцію Тимошенко — Янукович і тут в один день зі швидкістю вітру і коаліція створюється, і спікер з’являється.
— Безумовно, все вирішувалося не за один ранок. Тимошенко як прекрасний політичний тактик, як то кажуть, розіклала яйця в різні кошики, і в підсумку спрацював один із запланованих Юлією Володимирівною варіантів. Гадаю, можна говорити про те, що це була добре спланована імпровізація.
— А чи був, на ваш погляд, у курсі парламентських подій Віктор Ющенко?
— Гадаю, ні, не був. Про це свідчить хоча б той факт, що за Литвина не голосував Петро Ющенко (брат голови держави. — Авт.), а також депутати, які належать до групи ЄЦ. Зараз же ми бачимо, що частина депутатів від «Нашої України» заявляють, що вони не підтримують створення коаліції. Тож Литвин обраний лише завдяки голосам комуністів. Щодо взагалі ролі Банкової, то тут, як то кажуть, поле для маневру обмежене витягненням із-під поли чергового указу про дострокові парламентські вибори. Однак, швидше за все, варто чекати «сюрпризів» із боку депутатів — Тимошенко дуже складно буде задовольнити всі їхні, в тому числі кадрові, апетити.
— Чи можна говорити про те, що відставка уряду знята з повістки, якщо буде в Раді юридична коаліція або ситуативна більшість?
— Ні, я б не ризикнув давати такі прогнози. Ситуація розвивається дуже динамічно... У лютому — березні (це прогнозую не лише я, а більшість екпертів) може заговорити вулиця, можливі масові хвилювання, й тоді вибори можуть стати клапаном за допомогою якого намагатимуться спустити пару.
Ми бачимо, що рівень недовіри до Верховної Ради досяг майже 90%. Українці не звертають уваги на те, що відбувається в парламенті, але дуже навіть звертають увагу на те, що відбувається в магазинах, на те, що відбувається в обмінних пунктах тощо. Люди замкнулися і думають про свої фінансово-побутові проблеми, які в багатьох сім’ях, до речі, набувають катастрофічних масштабів. Тому для рядових жителів країни не цікавий ні парламент, ні уряд. За три тижні золотовалютні резерви знищилися на 10%. Куди пішли гроші? Які банки отримали рефінансування? Відповіді на ці запитання поки що далекі від людей матерії. Люди до кінця не розуміють, що зараз на очах у всієї держави країну грабують. Але хай там як, з’явиться спокуса в людей, які бажають залишитися в політиці, показати пальцем і сказати конкретно: «Ось він винен, ось він украв стільки-то й стільки-то».
Громадянський рух створює Анатолій Гриценко. Тим самим зараз займається Арсеній Яценюк, Тягнибок. Словом, у країні виникають структури, що експлуатуватимуть протестні настрої.
Зараз ми повинні запитати: а що зможе (і чи зможе) зробити Верховна Рада? Які дії уряду? Які пропозиції Президента? Які дії опозиції? Очевидне одне — пропозицій немає. Немає в нас національної антикризової політики, і прихід Литвина на посаду спікера не дає нам достатніх підстав сподіватися на те, що така політика виникне.
У висновку хотів би звернути увагу ще ось на що. Ситуація кардинально змінилася — ми вже два місяці перебуваємо в ситуації цивілізаційної кризи. Це криза, з якої вийдуть не всі країни і не всі народи. Необхідно говорити про ці загрози й давати поради громадянам, як саме вони повинні в цих умовах виживати. Політики цих порад не дають. Тому зараз, на мій погляд, засоби масової інформації повинні відверто сказати своєму народу: люди добрі, не звертайте на політиків уваги, не покладайтеся на них, не сподівайтеся — виживайте, як можете. Політики — це мародери, які зацікавлені у збереженні можливостей докрасти залишки ресурсів і більше ні в чому.
ПОГЛЯД ЗБОКУ
Політична напруженість не спадатиме в Україні, як мінімум, до кінця наступного року, коли виборцям доведеться обирати між Ющенком, Тимошенко та Януковичем на перших у країні виборах президента після історичного 2004 року. Після помаранчевої революції Ющенко й Тимошенко намагалися прийти до взаємодії, але двічі проведені парламентські вибори й три зміни уряду не вивели з глухого кута.
Нестабільність у країні на руку, передусім, Росії. Москва хоче, щоб Україна продемонструвала, що її демократія після помаранчевої революції зазнала невдачі, щоб знизити ризик аналогічних потрясінь у Росії. Володимир Путін часто кепкує з «нетямущої» політики Києва. Олег Рибачук, президент Євроатлантичного університету і колишній помічник Ющенка, у зв’язку з цим констатує: «Кремль буде щасливий, доки в Україні панує хаос».
