Заступник генерального директора зі стратегічного розвитку та маркетингу компанії ТММ Олексій ГОВОРУН: «Один рік кризи ми витримаємо, але чи стабілізується політична ситуація в Україні за цей час?»
— Чи збираєтеся ви скорочувати штати у зв’язку з кризою, яка одним із перших зачепила будівельний ринок?
— Ми ще в квітні 2008 року, коли Нацбанк обмежив умови видачі кредитів комерційними банками, виробили стратегію роботи в нових умовах. Щось з цього ми вже проробили, щось робитимемо в майбутньому. І ось той пункт, про який ви кажете, значиться на восьмій-дев’ятій позиції. Будівництво — це така галузь, що потребує тривалих кредитних циклів, і ми за перших же ознак кризи чутливо відреагували на погіршення з кредитами. Але це — лише один із пунктів нашої програми. Ми — не тільки девелопери. Ми — забудовники. І в нашому штаті (всього 3200 осіб) будівельників переважна більшість (2800—2900).
Зараз ми перерозподіляємо ресурси й концентруємо їх на тих об’єктах, що можуть дати максимальний фінансовий результат у найближчій перспективі. Це ті об’єкти, що перебувають в активній фазі будівництва. Ось вони фінансуються насамперед. І всі наші зусилля зараз направлені на це, на активізацію продажу, а не на скорочення штатів. І лише потім у нашому плані з’являється оптимізація витрат. Якщо зниження заробітної плати відбудеться, то вона буде пов’язана зі зниженням об’ємів будівництва як таких — заробітна плата співробітникам ТММ, задіяним у виробництві, нараховується в залежності від об’єму виконаних робіт. Така схема, розроблена компанією давно, сьогодні є однією з її найсильніших сторін у трудових відносинах зі своїми працівниками.
— Те, що ринок будівництва перегрітий і на ньому почнеться спад, було очевидно. І все ж складається таке враження, що циклічність ринку, яка прогнозується, застала будівельників зненацька. Чому?
— Моя особиста думка, що Україна всі роки своєї незалежності жила не за своїми можливостями. У нас немає того могутнього валового національного продукту, який відповідав би тому величезному споживанню, яке ми продемонстрували. У 90-ті Україна жила набагато скромніше. Останнім часом у світі з’явилися теорії, що зв’язку між рівнем ВВП та рівнем споживання може й не бути і економіка залишатиметься здоровою. За це давали навіть Нобелівські премії. Але економіка все розставила на свої місця. Зараз багато говорять про негативний вплив іпотечної кризи в США на світову економіку. Але, можливо, нею навпаки прикрили набагато більший мильну бульбашку — те, що долар є світовою валютою і використовується в розрахунках між країнами. І, можливо, американська валюта все ще залишається міною уповільненої дії.
З іншого боку, всі світові аналітики, інвестиційні фонди завжди працювали на залучення коштів. Вони обіцяли інвесторам, серед яких багато простих, далеких від фінансів людей, примножити їхні гроші. А для того, щоб залучити гроші від людей, вони не могли показувати занижений прогноз, вони повинні були показати всю цю красу майбутнього зростання економіки.
Зараз у всьому світі під розмови про відкритість бізнесу на ділі відбувається сек’юритизація економіки, і не все в ній таке відкрите, як хотілося б. У XIX—XX століттях ситуація була зрозумілішою інвестору. Кредит брався під конкретний вид бізнесу і ти повинен був розрахуватися вчасно. А зараз, коли в заставу почали передаватися вторинні фінансові інструменти, фактично йдеться вже навіть не про акції підприємств, а про їхню заборгованість, і, як демонструє практика, котирування сьогодні стало річчю досить умовною. Фінанси почали заробляти на фінансах, минаючи реальний бізнес. І зараз ми всі залежимо від цього. Фінансовий ресурс, який можна було залучити в реальну економіку, відтягнутий на себе ось цими новими фінансовими інструментами, і набагато поменшав. Тому зараз існує не стільки фінансова криза — скільки криза довіри між банками, інвесторів перед компаніями, компаніями перед покупцями і постачальниками.
— Нацбанк заявляє про пожвавлення на фінансовому ринку і перших ознаках зменшення кризи.
— Я гадаю, що термін «оживає» можна буде вжити не раніше третього кварталу 2009 року. І це стосується лише іноземного фінансового ринку. Тому, оцінюючи сьогоднішню ситуацію, ми припускаємо, що нове будівництво ми фінансуватимемо переважно від операційної діяльності — від продажу. За нашими оцінками, цього буде достатньо для того, щоб продовжувати вже почате будівництво до того моменту, коли відбудеться пожвавлення на фінансовому ринку, коли і забудовники, і покупці квартир знову зможуть брати кредити в банках.
— Якщо ви прогнозуєте пожвавлення іноземного фінансового ринку в третьому кварталі 2009 року, то коли відреагує вітчизняний фінансовий ринок?
— Вважаю, що це станеться з інтервалом в один-два квартали, тобто наприкінці 2009 — початку 2010 року.
— Коли ринок будівництва повернеться в нормальне русло?
— Криза активізує операції злиття та поглинання, концентрації капіталу. На жаль, ним можуть бути зметені й нормальні структури, в яких просто не вистачило ресурсу, необхідного для того, щоб пережити важкий час. Криза в українській політиці, що існувала до фінансової кризи і продовжує існувати, не дозволяє сподіватися, що державою проводитиметься виразна внутрішня й зовнішньоекономічна політика, яка якось згладить або нівелює, або допоможе впоратися з кризою. Навпаки, вона ще більше погіршує нинішнє становище. Зараз у суспільстві, в тому числі й в його бізнес-прошарку, існує нігілізм і невіра в те, що в нас щось реально створюється.
— Чому за наявності цілої низки сучасних будівельних фірм житла в Україні будують набагато менше, ніж у відсталий радянський час?
— Ще до кризи існувала проблема виробничих потужностей. У радянський час їх було більше. Мало кинути клич — давайте будувати! Зараз на одного українця доводиться 19—20 м2 житлової нерухомості. У Європі 35—36 м2. У цих межах і лежать українські програми забезпечення людей житлом. І хоч кожний вирішує для себе, комфортно йому жити чи необхідне нове житло, все одно всі ці програми циклічні. У радянський час відбувалося промислове будівництво будинків, коли виганялися великі панельні квадратури здачі житла, проводилося воно за бюджетні гроші. Багато житла будувалося господарськими управліннями при великих оборонних заводах, щоб утримувати на них кадри. Зараз усього цього вже немає.
— Чи зможуть пожвавити ринок державні програми будівництва доступного житла?
— Доступне житло — не означає дешеве. Це те житло, яке зможе собі дозволити при реалізації державних програм усе-таки не бідна людина з прибутком у кілька тисяч доларів щомісяця. Подарунків, яких чекає наша слов’янська душа, не буде. Інша річ, що держава зможе створити механізм доступного іпотечного кредитування. Виступити гарантом і співінвестором житлових програм. Хоч це вже давно можна було зробити, спростити землевідведення, розібратися з відрахуваннями на інфраструктуру міста.
— Чи почнеться зниження цін на житло в регіонах?
— Собівартість будівництва в регіонах, якщо виключити витрати на придбання землі, така сама. Ну, може бути зарплата в будівельників трохи нижча. Будматеріали коштують стільки ж. Але житло в регіонах коштувало завжди менше, ніж у Києві. Тому якась корекція цін, які не наздогнали столицю, можлива, але під кожний індивідуальний об’єкт.
— Будівельники, як Термінатор. Виживають у будь-яких умовах і вміють домовлятися з усіма.
— Навіть такій могутній компанії, як ТММ, що має власні потужності, необхідний досить великий об’єм робіт, щоб устояти. І хоча ми нарощували штати й потужності лише під нові об’єми робіт, у випадку їхнього падіння нам доведеться видозмінюватися — і це вимагає також досить великих коштів. Один рік кризи ми витримаємо, але чи стабілізується політична ситуація в Україні за цей час?
