Запекла дискусія, яка розгорнулася навколо прогнозованого розміщення елементів протиракетної оборони США в Польщі та Чехії, знову привернула увагу до проблеми стратегічних озброєнь і конфлікту, що намічається між двома основними країнами, які володіють найбільш потужним ракето-ядерним потенціалом — США й Росією.
Чи реально було передбачити появу умов, що призведуть до загострення російсько-американських відносин у цій сфері? Певною мірою, і так і ні.
Ні, тому що між США і Росією протягом кількох останніх років зафіксовано цілу низку документів, що свідчать про зростаючу довіру, та й загальне тло протидії міжнародному тероризму дозволяло при необхідності швидше об'єднувати зусилля, ніж протистояти один одному.
І хоча відомо, що дослідження, розробки і практична реалізація проектів ПРО в будь-якій країні є секретом за сімома печатями, документ, підписаний президентами двох країн у травні 2002 року, є унікальним. Називається він «Спільна декларація Президента В.В. Путіна і Президента Дж. Буша про нові стратегічні відносини між РФ і США».
У цьому документі є розділ: «Протиракетна оборона, подальше скорочення стратегічних наступальних потенціалів, новий консультативний механізм із стратегічної безпеки».
Здається доцільним процитувати з цього розділу деякі абзаци, щоб поглянути на російсько-американські відносини під об'єктивним кутом зору.
«Росія й США визнають, що нинішня ситуація у сфері безпеки докорінним чином відрізняється від епохи холодної війни.
У зв'язку з цим Росія і США погодилися вжити низку заходів, направлених на зміцнення довіри і розширення транспарентності у сфері протиракетної оборони, серед яких — обмін інформацією про протиракетні програми, випробування в цій галузі, взаємні візити з метою спостереження за протиракетними випробуваннями і ознайомлювального огляду протиракетних систем. Вони також мають намір здійснити кроки, необхідні для початку функціонування Спільного центру обміну даними про системи раннього попередження.
Росія і США також домовилися вивчити можливі напрями співробітництва в галузі протиракетної оборони, в тому числі розширення практики спільних навчань з ПРО, вивчення можливих програм досліджень і розробок у сфері технологій ПРО, враховуючи важливість взаємного забезпечення збереження конфіденційної інформації та охорони прав інтелектуальної власності.
Росія і США в рамках Ради Росія — НАТО вивчать можливості для нарощування практичного співробітництва з протиракетної оборони для Європи».
Навіть якщо вважати декларацію, що природно, не юридичним документом, а таким, що морально зобов'язує, то все одно здається можливим на її підставі знайти рішення, які допомогли б створити глобальну систему ПРО як на Північноамериканському, так і на Європейському континентах. Було б бажання. А прагнення вистачило лише на проведення комп'ютерних ігор, щоправда, на рівні ледве не генеральних штабів, так званих взаємних інспекцій, ознайомлювальних оглядів і...
Що ж сталося протягом останнього року, щоб настільки різко змінити ситуацію на 180 градусів? Чи лише намір США розмістити елементи американської національної ПРО в Європі та, зокрема, в Польщі та Чехії, чи є інші, серйозніші причини? Про деякі претензії глобального характеру говорив президент Путін у Мюнхені.
Що ж до розміщення протиракетної системи театру військових дій (ПРО ТВД) в Європі відомо небагато. Американці помірно дозують інформацію. Але і її вистачає, щоб високопосадові російські військові «підхопили б ще не кинуту рукавичку».
Яким же є справжнє співвідношення сил у протиракетних системах США та Росії? Для оцінки потрібно повернутися в історію — принаймні, на рубіж 1972 року.
ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ
Договір про обмеження протиракетної оборони (1972 р.) спільно з Протоколом до нього (1974 р.) дозволяв кожній зі сторін мати лише по одному району протиракет (ПР) — 100 ПР навколо Москви (для СРСР) і 100 ПР на базі міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) (для США). Обидві сторони скористалися цим правом, однак частка штатних засобів ПРО виявилася різною. У СРСР у 1977 р. почала розгортатися розгалужена двохешелонована система ПРО А-135, яка на останньому етапі включала 32 (34) ПР дальнього перехоплення і 68 (66) ракет близького перехоплення, що роззосередилися навколо Москви. До складу системи входить багатофункціональна радіолокаційна станція (РЛС) і кілька РЛС для стрільби. Враховуючи відому географію розміщення і дальності дії ПР: до 400—500 км і до 80—100 км відповідно для двох типів ПР — не складно переконатися, що зона, яка охороняється, досить значна.
Відтоді ця система, удосконалюючись і оновлюючись, функціонує ось уже майже 30 років! Офіційно вона була ідентифікована в 1995 році, а останні пуски протиракет були зроблені в 2002-му і 2004 роках. У США розташована на базі МБР на початку 70-х років система «Сейфгард» була повністю демонтована вже в 1976 р., а ідеологія розробки засобів ПРО зазнала істотної трансформації, що стало наслідком особливого відношення в країні до проблеми вразливості власної території. Усвідомлення цього факту виявилося дуже болісним для США, які два сторіччя жили в умовах відсутності безпосередньої загрози. Це було одним iз основних чинників для прийняття рішення президентом Р. Рейганом у 1983 р. про так звану стратегічну оборонну ініціативу (СОІ), яка проте так і не була реалізована.
Варто зазначити, що це відбулося не лише через серйозні технічні проблеми, але і внаслідок покращення радянсько-американських відносин, а потім і російсько-американських. Крім того, почали зростати загрози з боку третіх країн, які розпочали розробку ракет середньої і малої дальності. Це призвело до початку переговорів між Росією і США з приводу розмежування систем стратегічної і нестратегічної оборони.
21 травня 1997 року в Гельсінкі була ухвалена спільна заява президентів Росії та США щодо Договору про ПРО, в якій ішлося про необхідність розмежування стратегічної та нестратегічної систем ПРО. У 2000 році керівництво США направило Росії пакет пропозицій для модифікації Договору про ПРО з метою надання Сполученим Штатам можливості розвернути Національну систему ПРО у складі 100 антиракет з неядерними головними частинами. Керівництво Росії ці пропозиції не прийняло. 13 грудня 2001-го президент Дж. Буш оголосив про односторонній вихід США з Договору про ПРО. Через шість місяців після цього повідомлення Договір утратив юридичну силу. Таким чином, починаючи з 2002 року, США почали процес створення системи ПРО, а саме: Національної системи ПРО для захисту власної території (НПРО) і систем ПРО театру військових дій (ТВД) для захисту своїх військ, а також військ союзників у віддалених районах.
Восени 2004 р. почалося розгортання першого району НПРО на Алясці. Прийняття на озброєння цього району, а також другого на базі Ванденберг (усього 30 ПР) заплановано на 2008 р. з подальшим збільшенням складу до 40 ПР. Ці роботи можуть розглядатися як забезпечення захищеності території США від обмеженого удару балістичними ракетами з боку так званих проблемних держав. Можна трактувати їх також як досягнення умов рівнозахищенності територій (своєрідного паритету захищеності відносно існуючого захисту частини території РФ).
СТВОРЕННЯ ЗАСОБІВ ПРО В ІНТЕРЕСАХ ЄВРОПИ: МІФІЧНІ ЗАГРОЗИ СТАБІЛЬНОСТІ
Після підписання в 1999 р. президентом Б. Клінтоном законопроекту про створення НПРО для захисту території США європейські країни звинуватили США в політичному практицизмі. Це дозволило РФ внести пропозиції зі створення ПРО в Європі. Однак вони не викликали великого інтересу серед європейців, передусім з фінансових міркувань. А минулого року почалися переговори про можливість розміщення американських засобів ПРО на території Європи. Це принципово відмінні засоби: протиракети мають унікальні тактико-технічні характеристики (ТТХ) — насамперед значну дальність дії, що дозволяє прикрити з одного району базування практично всю Європу. Негативна реакція на такі плани з боку російських політиків добре відома. Аж до риторики про новий етап холодної війни з подальшими контрзаходами з боку РФ.
У зв'язку з цим наведемо наступну аргументацію.
1. Позиція політиків РФ не послідовна. Так, після виходу США з Договору по ПРО все той же Ю. Балуєвський (тоді перший заступник начальника Генерального штабу ВР РФ) заявив, що кроки з розгортання глобальної ПРО до 2010—2015 рр., а можливо, навіть до 2020 р. «не становлять загрози для безпеки Росії». Такої ж позиції дотримувалися і російські експерти. В опублікованих оцінках впливу масштабів розгортання ПРО на стратегічну стабільність за відомою методикою американського вченого Т. Сааті зазначено, що лише за умов нарощування кількості протиракет до 1000 одиниць забезпечення стратегічної стабільності вимагає наявності в обох сторін до 3000 боєголовок. Водночас за умов обмежених масштабів (до 200 ПР) кількість боєголовок у наступальних засобах може бути зменшена навіть до 1500 одиниць в обох сторін, що цілком узгодиться з планами подальшого скорочення стратегічних сил і Росії, і США. Тож у чому причина такої метаморфози російської позиції? Невже десять ПР, розміщених в Європі, більш ефективні і руйнують стратегічну стабільність істотніше, ніж 200 протиракет у глобальній системі ПРО? Непослідовність російських політиків проявляється і в тому, що вони самі пропонували свої послуги зі створення євро-ПРО, визнаючи тим самим і наявність загроз для Європи, і доцільність створення таких систем.
Не секрет, що в Ірані розроблено кілька модифікацій ракет середньої дальності типу «Шахаб-3» з дальністю пуску понад 1300 км, які з 2003 року перебувають на озброєнні. Одночасно проводяться роботи з модернізації цих ракет із метою збільшення дальності пуску до 2000 км і точності влучання. Конструктивні особливості ракет «Шахаб-3» дозволяють замінити звичайну боєголовку на ядерну. За оцінками західних експертів, реалізація ядерної програми Ірану економічно необґрунтована через незначні запаси уранової руди у країні та складності технологічного процесу зі збагачення урану. Однак ця програма дозволяє накопичити уран для зброї для створення кількох ядерних бойових зарядів. Тож до 2012 року, коли планується завершити американську систему ПРО в Європі, не виключено, що дальність ракет Ірану може сягнути 3,5 — 4 тис. км, і вся Європа опиниться в зоні досяжності ракет із ядерним зарядом.
2. Що стосується РЛС у Чехії, то ця проблема явно надумана. Передусім це суто інформаційна система, яка сама по собі жодної загрози не становить і нічого нового не привносить. Існуюча мережа РЛС — систем попередження про ракетний напад (СПРН) в усьому світi в поєднанні з постійно діючими космічними системами контролю запусків без цієї станції дозволяють постійно контролювати всю територію РФ. Аналогічні можливості має і РФ — у складі космічних засобів Росії функціонують три апарати, запущені в 2001-му, 2002-му і 2006 роках.
Чи становлять загрозу ПР, розташовані в Польщі, для МБР Росії? Відповідь однозначна — жодної. Вони просто не можуть досягнути трас польоту російських МБР у бік Північноамериканського континенту, що випливає з простого геометричного зіставлення трас польоту і зони досяжності ПР. Це визнають і російські експерти. «...Перехоплення на цій ділянці може бути здійснене, лише якщо швидкість перехоплювача (мається на увазі наземного базування) перевищує швидкість атакуючої ракети, а сам перехоплювач віддалений від її траєкторії не більш ніж на 500 км для рідинної МБР і 300 км для твердопаливної» (РІА «Новости», 27.02.07 Ю. Зайцев «Реалии ПРО США»). Від себе додамо, що для систем із кінетичними елементами ураження, до яких відносяться ПР США, необхідною умовою також є здатність не лише «наздогнати» МБР, але і вийти на «зустрічний» курс. Без цього влучення в ціль не можливе. Фактична відстань до найближчої бази МБР РФ (м. Козельськ) — понад 1200 км або навіть 1500 км (залежно від точки розміщення ПР у Польщі). При цьому всі траєкторії російських МБР «змiщуються» від можливого району перехоплення на північ, і лише за умов умисного нераціонального вибору траєкторій польоту з Козельська має місце наближення до зони. Однак і в цьому випадку перехоплення неможливе у зв'язку з часовим балансом. Таким чином, жодної загрози для російських МБР при виконанні завдання підтримки стратегічної стабільності у світі не існує. Цей висновок підтверджує і керівник Центру з міжнародної безпеки Інституту світової економіки і міжнародних відносин Російської АН, доктор історичних наук Олексій Арбатов (Газета «День», 09.02.07, — М. Сірук).
Зовсім інша справа, якщо ці МБР будуть націлені на об'єкти в Європі. Але вимагати від європейців не вживати заходів протидії і залишатися відкритими — це все одно, що випустити на ринг одного з боксерів зі зв'язаними руками лише тому, що в іншому випадку він становитиме загрозу іншому. Щоправда, давати поради «не оборонятися» легко, коли маєш власну функціонуючу протиракетну парасольку, про яку йшлося вище. Проте безпосередньо стара Європа поки намагається не втручатися в конфлікт, про що свідчать заяви Хав'єра Солани.
ЗАГРОЗИ ДЛЯ УКРАЇНИ
Більшість висловлювань українських політиків, крім підтримки російської позиції щодо «загрози стабільності», зводяться до декларування деяких загроз для України. Суть аргументів така — якщо зустріч ПР з боєголовкою, направленою на цiль на території США або Європи, відбудеться над Україною, то уламки боєголовки неодмінно впадуть на Україну. Це — велика помилка через нерозуміння принципів роботи ПРО. Система ПРО, що розглядається, належить до системи перехоплення на середній або кінцевій позаатмосферній ділянці траєкторії, і в залежності від типу балістичної ракети (БР), яка перехоплюється, точка зустрічі знаходитиметься на досить великій висоті (від 300 до 900 км), на значній відстані після закінчення активної ділянки польоту ракети.
Щоб примусити такий бойовий блок (ББ) істотно відхилитися від первинної траєкторії, необхідно надати йому значної додаткової швидкості, направленої проти його руху. При зіткненні бойового ступеня або елемента ураження (вага від 50 кг до кількох кiлограмiв) з блоком, що має вагу на порядок більший (700 кг), такого значного гальмування не буде, і уламки ББ продовжать рух до первинної точки прицілювання, хоча і з можливим відхиленням.
Безумовно, якщо точки прицілювання будуть на кордоні з Україною, то уламки можуть залетіти і на територію України. Крім того, в будь-якому випадку на територію України може впасти один зі ступенів ПР, хоча і це питання зовсім не очевидне, оскільки швидкість ПР у кінці активної ділянки може становити майже 7 км/с, отже, її дальність польоту може відповідати навіть дальності польоту МБР.
ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ
Можна погодитися, що сьогоднішня ситуація у світі для України досить делікатна в політичному плані. Те, що після конференції в Мюнхені відносини між США і РФ загострилися і рухаються в напрямі похолодання, нічого хорошого не обіцяє ні світу загалом, ні Європі, ні Україні. Адже ці держави є гарантами безпеки України і нашими стратегічними партнерами. Національним інтересам України відповідають партнерські відносини між США та РФ, і аж ніяк не конфронтаційні. У цьому аспекті виходом із ситуації, що загострилася, було б повернення до ідеї створення глобальної системи боротьби з ракетним тероризмом на умовах об'єднання зусиль усіх зацікавлених країн.
Замість цього можна спостерігати всі ознаки серйозної інформаційної війни. З боку Росії. Начальник Генерального штабу РФ Ю. Балуєвський заявляє про можливий вихід Росії в односторонньому порядку з Договору про ліквідацію ракет середньої й малої дальності. Перший віце-прем'єр С. Іванов — про створення систем зенітно-ракетного озброєння п'ятого покоління, командуючий ракетними військами стратегічного призначення М. Соловцов заявляє про те, що об'єкти НПРО на території Польщі і Чехії можуть стати цілями для російських ракет. З боку США. Не вщухли ще пристрасті навколо потенційного розміщення елементів американських ПРО в Чехії і Польщі, а 2 березня представник Держдепартаменту називає 15 країн, серед яких і Україну, з якими США співробітничає в галузі створення НПРО. Що таке «співробітничає» — ніхто не розшифровує. А пояснення хотіли б отримати як громадяни України, так і її стратегічні та нестратегічні сусіди. Серед основних учасників інформаційного протистояння можна виділити не лише США та Росію, але й Польщу, Німеччину, а також Україну.
На загальному тлі різних аспектів інформаційної війни навколо систем ПРО не можна не помітити наступний. Потенціал конфлікту вкладає в руки військово-промислових комплексів як Росії, так і США вагомі козирі для обґрунтування зростання оборонних бюджетів, які вже і в 2007 р. досягли рекордних показників. Природно, наближення американської НПРО безпосередньо до кордонів Росії завжди буде не лише інформаційним мотивом для ЗМІ, але і серйозним подразником для керівництва України. Тим більше, поки з ним ніхто особливо не консультується.
І в цьому аспекті не можна не помітити пропозицію голови МЗС Німеччини Ф.В. Штайнмаєра «вести діалог з нагоди розміщення елементів системи ПРО на території Польщі та Чехії з усіма учасниками, які тим чи іншим чином вважають себе причетними». На цій мінорній ноті хотілося б повернутися на початок статті, а саме — до спільної декларації президентів Росії і США, благо і Дж. Буш, і В. Путін підуть зі своїх посад лише в 2008 році. Необхідний діалог, і Україна могла б знайти своє місце в цьому діалозі. Варто, очевидно, пригадати, що до виготовлення і монтажу радіолокаційних станцій дальнього виявлення по всьому периметру Радянського Союзу, а це Мукачево, Севастополь, Габала (Азербайджан), Балхаш (Казахстан), Мурманськ, Печора, Іркутськ і, нарешті, Барановичі (Білорусь), безпосередньо був причетний Дніпровський машинобудівний завод. Так само як і до апаратури космічних засобів контролю — багато заводів радіоприладів України. Було б непробачно забути, що серйозний науково-технічний досвід був накопичений при створенні в Дніпропетровську стратегічних ракетних комплексів SS-18 і SS-24, обладнаних такими комплексами засобів подолання ПРО, які роблять їх невразливими на всіх ділянках польоту.
Хіба не є цей досвід унікальним з погляду розробки концепцій глобальної системи ПРО, моделювання характеристик потенційних загроз, розробки і створення цілей для відпрацьовування протиракет? Список можна було б продовжити. Проблема в іншому. Україна як країна-правонаступниця Договору 1972 року про ПРО має всі права брати участь в обговоренні тієї надто важливої сфери стратегічних озброєнь, яка називається Глобальна ПРО. І говорити про це на повний голос, не соромлячись, не виправдовуючись, не спираючись на сьогочасні політичні міркування, а поводитися гідно, як належить серйозній європейській державі. Справа за політиками.
