Оцінити підсумок перших чотирьох матчів групового турніру Ліги чемпіонів, за результатами яких київське «Динамо» достроково, більш ніж за місяць до завершення турніру, вибуло із числа претендентів на трофей, можна за багатьма критеріями. Якщо взяти за основу звичний формат шкільних іспитів, то іспиту Лігою чемпіонів «Динамо» цього року не витримало, за що і не було «переведене до наступного класу» у вигляді продовження боротьби у наступних етапах головного клубного турніру Європи.
Але, якщо оцінювати кожну гру динамівців, то на відміну від перших трьох матчів, програних із розгромними рахунками і не вартих навіть «одиниці», гра українського клубу в Ліоні проти місцевої команди заслуговує вже на цілком тверду «двійку». Чому «двійку»? Тому що поразка завжди є негативним результатом, і на «трійку» могла б «потягнути» хіба що нічия. Із чого склалася така оцінка і чи могли динамівці зіграти більш успішно?
Перший із двох балів кияни заробили за старанність і самовідданість. Упродовж всієї гри проти чи не найсильнішої на сьогодні клубної команди Європи гравці «Динамо» сумлінно виконували настанови тренерів, віддаючи усі сили боротьбі. Серед завдань, очевидно поставлених тренером Дем’яненком, було, наприклад, не дозволити супернику пробивати штрафні із відстані ближче тридцяти метрів до воріт Шовковського. З цією задачею наші футболісти успішно впорались. Капітан «Ліону» Жуніньо так жодного разу і не отримав нагоди показати свою майстерність пробиття стандартів із середньої відстані, — так, як він зробив це у попередньому матчі в Києві, забивши переможний м’яч у ворота «Динамо».
Опорні півзахисники Михалик та Юссуф за допомогою крайніх захисників Гусєва та Ель-Каддурі спромоглися «сплутати» гру мобільного півзахисту господарів. Як наслідок, м’яч до нападників французького клубу, найнебезпечнішим з яких виглядав Малуда, доходив у такі моменти, коли завдати завершального удару було практично неможливо.
Власне, господарям поля вистачило однієї помилки центральних захисників Гавранчича та Родольфо, аби молодий форвард Бензема точним ударом з близької відстані відкрив рахунок вже на тринадцятій хвилині гри. За те, що динамівці не пропустили більше, додамо до оцінки гри команди ще один бал.
І це все. Більше, аніж на «двійку» не виходить. На більше можна було б заслужити, забивши у ворота суперників бодай одного м’яча. На жаль, атакуюча група «Динамо» в особі Реброва, Мілевського, Черната і Клебера спромоглася лише позначити наступальні дії. Ті півтори нагоди для точних ударів, які мали динамівці, зовсім ні про що не свідчили. Якщо рахувати не голами, а нагодами, то рахунок, як зазначив після матчу тренер «Ліона» Ульє, мав би бути 3:1 або 4:1 на користь його команди. А так вийшло 1:0.
Не можна обманювати самих себе. Господарі поля не грали у другій половині матчу проти «Динамо» навіть на половину потужності, даючи українській команді можливість потримати м’яча. Коли ж «Ліон» застосовував свій жорсткий пресинг, гра динамівців втрачала всяку подобу організованості.
Незадовільна оцінка гри «Динамо» в цьогорічній Лізі чемпіонів очевидна. Чи має команда шанс для виправлення, якщо не найближчим часом, то у перспективі? Чи до снаги колись грізному європейському фавориту здати іспит на відповідність сучасному футболу найвищого рівня? Це покаже наступна «переекзаменовка», яку динамівці матимуть або в Кубку УЄФА навесні, або вже наступного літа, пробиваючись до Ліги чемпіонів. Головне для керівників і тренерів команди — не стверджувати знову, що у «Динамо» все гаразд і команді всього лише не пощастило. Не програти висококласній команді з великим рахунком, сподіваючись максимум на нічию — ось максимум можливостей нинішнього «Динамо».
Якщо продовжувати «шкільні» аналогії, то з таким запасом «знань» у вигляді футбольної майстерності, динамівцям ніколи не здати європейських іспитів не те що на «відмінно» чи на «добре», а навіть на «задовільно». У такому становищі «шпаргалка» у вигляді кількох нових гравців чи дещиці везіння вже не допоможе. Слід розпочати вивчення «предмету», тобто сучасного футболу високого класу, грунтовно і всеосяжно. Змінивши заради цього і методику, і підручники і, не виключено, вчителів. Інакше кожен новий виступ київського «Динамо» в єврокубках знову закінчуватиметься «двійкою» із щорічним залишення на наступний рік. Той футбол, завдяки якому «Динамо» перемогло двадцять років тому на цьому ж стадіоні в Ліоні в фіналі Кубка володарів кубків, залишився, як і згадана перемога, в минулому назавжди. То було в іншому житті із іншим поколінням динамівців, які були здатні здавати європейські футбольні іспити на «відмінно».
