У «Нафтогазу України» протягом останніх днів з’явилися додаткові аргументи в боротьбі з критиками, які заявляли, що газові угоди, підписані в Москві 4 січня, є свідченням здачі національних інтересів України.
І найцікавіше, що постачальником цих доказів стала найближча до Москви на пострадянському просторі країна — Білорусь (другий після України великий транзитер російського газу). Крім усього іншого, вона ще й член союзної, майже вже побудованої російсько-білоруської держави. Цього року російський газ постачається в Білорусь за ціною $46,68 за тисячу кубометрів. І схоже, що керівництво цієї країни, яке поступово передає свою газотранспортну систему під управління Росії, сподівалося на непорушність цих цін. На початку цього тижня прем’єр-міністр Білорусі Сергій Сидорський зазначав, що протягом нинішнього року уряд спокійно вестиме переговори про ціну на російський газ на 2007 рік. «Газпром» не робив заяв із приводу підвищення цін на газ для Білорусі. Було заявлено, що ми вступаємо в переговорний процес щодо 2007 року», — сказав голова уряду союзної для Росії держави, але, щоправда, наголосив, що «на 2006 рік для Білорусі ціна на газ ринкова. Не 46,68 долара за тисячу кубометрів, як кажуть журналісти, а майже 52 долари».
Але цього тижня російський «Газпром» заявив, що збирається продавати Білорусі газ за загальноприйнятою формулою ціни, що залежить насамперед від кон’юнктури ринку та цін на кошик нафтопродуктів. За словами заступника голови правління «Газпрому» Олександра Рязанова, «конкретні умови поставки російського газу для Білорусії будуть визначені в результаті переговорів, які ми розпочали вже зараз». Газпромівці обіцяють зробити формування ціни на газ для Білорусі цілком зрозумілим і прозорим механізм, орієнтованим виключно на ринок і світовий досвід ведення газового бізнесу. При цьому Рязанов визнав: «Зрозуміло, що ціна газу підвищиться щонайменше втричі, а можливо, і більше. Адже на європейському газовому ринку ціни продовжують зростати». Білоруси повинні дати відповідь на ці пропозиції, від яких «неможливо відмовитися» (так кажуть у світі бізнесу, але, щоправда, з іншого приводу), не пізніше 30 квітня.
Схоже, російським газовикам справді абсолютно фіолетово, чи витримає економіка союзної держави такі ціни та чи зможуть білоруські товари конкурувати в цих умовах із якимись іншими у світі. Більш того, «добродійники» з «Газпрому» навіть удають, що Білорусь усе ще отримує російські газові преференції. «Білорусь... залишається останньою державою, яка зберегла надзвичайно низькі ціни закупівлі російського газу», — стверджує Рязанов. «Річ у тому, що в 2005 році в Білорусі було прийнято низку рішень для задоволення економічних інтересів нашої компанії: оформлені права власності «Газпрому» на білоруську ділянку газопроводу «Ямал — Європа», передана в довгострокову оренду «Газпрому» земля під цим газопроводом і кілька інших. У зв’язку з цим перехід на відповідний європейському рівень цін для Білорусі буде здійснено із 2007 року. Таким чином «Газпром» надав Білорусі найкомфортніші умови перехідного періоду», — запевняє Рязанов.
Як можна пояснити, чому Росія зробила газовий наступ на Білорусь саме тепер? Тут усе абсолютно зрозуміле. Вибори в цій країні завершилися на користь «найбільшого друга та союзника». Тепер йому вже мало що може зашкодити. Водночас дії опозиції на виборах і після виборів, а головне — реакція на них білоруської влади — показали Білорусь Лукашенка в дуже невигідному світлі для європейських демократій. Ослаблому «бацьку» потрібна в цьому сенсі міжнародна підтримка, яку йому здатна надати лише Росія. За це, мабуть, доведеться поступитися газовою ціною, а крім того, зробити принципово нові поступки права власності на газотранспортну систему, що є, як і для України, наріжним каменем реальної незалежності...
Аналогічна ситуація складається в Молдові, де в розпорядженні Росії 51% ГТС, а недавно стало відомо, що ця частка може бути піднята до 75%, але ціна в $110, утім, зафіксована лише на другий квартал цього року. Не набагато легше Вірменії, де ціна в $110 зафіксована на 25 років завдяки поступці альтернативної газової труби, що йде в цю країну з Ірану. Вона належатиме «ВірмРосгазпрому», а отже, ця країна практично відмовилася від можливості диверсифікувати газові поставки.
Уроки цих пострадянських країн дуже важливі для України, оскільки дають можливість додатково оцінити та багато в чому переусвідомити січневі угоди, у яких, мабуть, головне навіть не те, що в результаті Україна отримала найнижчу в Європі ціну на газ, а те, що вона зуміла зберегти в повній цілості газотранспортну систему, на яку не без зазіхання дивився партнер по переговорах, обіцяючи в разі поступок залишити колишню ціну без змін. Приклад цих країн переконливо демонструє, що в ситуації, коли країна-покупець газу втрачає транзитний потенціал або можливості диверсифікації газопостачання, від подальшого підвищення цін її ніщо вже не захистить. А те, що ГТС знаходиться повністю у власності України, залишає нашій країні можливість використати свій статус найбільшого та безальтернативного транзитера газу як сильний засіб захисту національних інтересів і протидії спробам цінового тиску з боку Росії. Додамо, що цьому добряче сприятимуть також і вжиті в Україні заходи для захисту внутрішнього газового ринку від монополізму російських постачальників (компанія «Укргазенерго» отримала ліцензію не на 34 млрд. кубометрів газу, а лише на 5 млрд.).
Коментуючи подальші дії України, спрямовані на забезпечення енергетичної безпеки в газовому секторі, генеральний секретар Української газової асоціації, радник Президента України та глави НАК «Нафтогаз України» Іван Діяк днями сказав: «Енергетична стратегія України передбачає як переговори з Росією та Туркменістаном (Україна зберегла сильні позиції для вирішення всіх цих питань), так і пошук нових партнерів, альтернативні джерела поставки газу». Дуже багато, за словами Діяка, слід зробити для енергозбереження. Цього року Україна перебрала 1,3 мільярда кубометрів газу, причому промисловість скоротила його використання на 869 мільйонів кубометрів. Отже, треба звернути увагу на те, щоб економніше витрачати газ для побутових і бюджетних потреб, вважає Діяк. Але головний його висновок полягає в тому, що Україні в результаті попереднього раунду переговорів із Росією вдалося, на відміну від Білорусі та Молдови, повністю зберегти газотранспортну систему, що дає їй можливість «повернутися до цього питання й домовлятися».
