До відбування на канікули Верховна Рада все-таки встигла прийняти багатостраждальний Житловий кодекс, який із часу свого першого подання в парламенті був переписаний більше ніж на 70%. Досі ми «животіли» по-радянськи: за Житловим кодексом 1983 року прийняття. Як відомо, українці не дуже знаються на власному законодавстві та рідко знайомляться навіть із найважливішими документами. У цьому є свій резон: старий і новий кодекси безсумнівно об’єднує неймовірна заплутаність формулювань і, як наслідок, цілковита нечитабельність. А тим часом за цими язиколомними фразами приховано найнасущніше — поселення, виселення, квартирні черги та несплата за комунальні послуги. За роз’ясненнями «День» звернувся до авторів закону.
«Головна новація — це надання житла за рахунок державного бюджету чорнобильцям, військовослужбовцям, інвалідам першої- другої групи, в тому числі дітям- сиротам, сільським вчителям і лікарям, а також учасникам Великої Вітчизняної війни, — розповідає голова Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства та зв’язку, голова робочої групи з питань Житлового кодексу Валерій Пустовойтенко. — Крім того, документ затверджує надання соціального житла тим людям, які не можуть купити його собі самостійно».
Згідно з документом, соціальне житло безплатно або за посильну плату надаватимуть на певний термін громадянам, які стоять у квартирній черзі та потребують соціального захисту. Математично цих людей «вираховуватимуть» таким чином. Якщо середньомісячний сукупний дохід за попередні шість місяців із розрахунку на одну особу менший за прожитковий мінімум та величину безпосередньої вартості оренди житла в цьому населеному пункті, — можете претендувати на соціальне житло. Якщо говорити про Київ, то цей «середньомісячний сукупний дохід» повинен становити близько трьохсот доларів — двісті за оренду квартири плюс 453 гривні мінімуму. Але «бідності» недостатньо для отримання соціального житла. Треба ще й підпадати під певну категорію населення.
Їх, щоправда, чимало: інваліди ВВВ або прирівняні до них особи, чорнобильці, діти-сироти та діти, позбавлені батьківської турботи, після закінчення перебування у відповідних установах для таких дітей, дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї або закінчення терміну опіки над такими дітьми й у разі відсутності в таких дітей права на житло. А також такі особи після закінчення ними строкової служби в ЗС України або після повернення їх з установ, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі. Крім того, громадяни, житло яких визнане у встановленому порядку непридатним для проживання або не підлягає ремонту та реконструкції. А також інваліди I і II груп, Герої України, Герої Радянського Союзу, громадяни, які страждають на важкі форми хронічних захворювань, сім’ї з неповнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, і пенсіонери. Прийняття на облік громадян, які мають право на отримання соціального житла, здійснюється за рішенням органу місцевого самоврядування на основі письмової заяви. Не приймуть — ласкаво просимо до суду, законодавство передбачає оскарження. Списки громадян для отримання соціального житла не мають нічого спільного зі звичною чергою на житло та підлягають оприлюдненню. Що ж до звичайної черги на квартири, то вона, як висловився В. Пустовойтенко, залишається на місці (!). Не можна не визнати його правоту: сьогодні на квартирній черзі в Україні перебувають 1,5 млн. осіб, і кожен рік лише 1,5% із них отримують квартири. Голова житлового комітету, звісно, мав на увазі, що черга не буде розформована або переглянута. До речі, невеликий «перегляд» усе ж проводитимуть. Протягом двох місяців будуть створені тимчасові спеціальні комісії при міських радах. Їхнє завдання — перевірити, чи всі ті, хто стоїть у черзі, ще потребують квартир. Дехто вже придбав житло, а хтось і зовсім... помер, не дочекавшись квартири. У черзі стояли багато ветеранів, яких, як відомо, стає з кожним роком дедалі менше. Списки тих, хто залишився в черзі, будуть опубліковані в ЗМІ відповідних населених пунктів.
Ще до прийняття Кодексу в його остаточній редакції столицею поповзли чутки, що цей документ буде покликаний допомогти міській владі позбутися жителів старих будинків у центрі Києва. Мовляв, дозволять виселення будинку, якщо на це погодиться половина мешканців, і «на пмж» колишніх жителів хрущовок й інших «халуп» відправлятимуть не в нові будинки на місці їхніх рідних квартир, а на околицю. Валерій Пустовойтенко запевнив, що Житловий кодекс узагалі не регламентує рішення за мікрорайонами. Щоправда, він же очолює роботу над окремим законом із реконструкції мікрорайонів, який поки що пройшов лише перше читання у Верховній Раді. «У Конституції записано: без згоди мешканця ніхто не має права його переселяти, — пояснив В. Пустовойтенко. — Згідно з новим кодексом, без згоди територіальної громади влада не має права зайнятися навіть реконструкцією кварталу. Проект повинен узгоджуватися мешканцями. Потім будуватимуть «сигнальний» будинок, до якого переселять цих мешканців, кого на час, кого на постійно — як забажають. Працюватиме цей закон, звісно, тільки в Києві, де є ціна на житло, тобто витрачені кошти окупляться при продажу квартир».
Що концептуально, ще один привід для виселення — несплата за комунальні послуги — новий Кодекс відміняє. Щоправда, недбайливий квартиронаймач так само, як і згідно зі змінами до старого документa, не уникне пені за прострочені платежі. І все ж логіка розробників нового закону щодо цього конкретного пункту не зовсім зрозуміла. Відомо, що неплатники діляться на дві категорії. Ті, хто не може погасити борги через об’єктивну причину, й ті, які заплатити можуть, але відкладають це на вічне «потім». Таким чином, із року в рік борг населення комунальним службам коливається в районі восьми мільярдів гривень. Сумнівно, що факт наявності пені вплине на свідомість наших громадян. А виселяти їх за таку поведінку тепер офіційне «зась!». Тож реальних механізмів боротьби з вічними несплатами новий Кодекс не надає.
