Продається нога... Саддама Хусейна
На німецькому Інтернет-аукціоні Azubo.De продається ліва нога Саддама Хусейна, яку було відірвано від пам’ятника колишньому іракському президентові, відлитому з бронзи. Раніше монумент стояв у центрі Багдада. Продавець вимагає за ногу одіозного іракського лідера, який на даний момент знаходиться в полоні і чекає суду, 100 000 євро. Після того, як американські солдати стягли пам’ятник Саддаму з постаменту в Багдаді, його було розібрано на сувеніри. А 300-кілограмову ногу контрабандою вивезли з Іраку до Німеччини двоє англійців. У німецькому місті Бремен англійці продали ногу Саддама торговцю кольоровими металами, який мав намір перепродати її як «витвір мистецтва». До продажу нога залишилася лежати у дворі продавця. Саме там її й виявив інший заповзятливий німець. Він зрозумів, що це нога від знаменитої статуї Саддама в Багдаді, і викупив її. Він говорить, що виклав за ногу диктатора чотиризначну суму. Нагадаємо, що після того, як 9 квітня танки взяли під контроль одну з центральних площ столиці біля готелю Palestine, на ній розпочалося стихійне свято, повідомляє korrespondent.net. Близько сотні іракців оточили статую Саддама Хусейна, викрикуючи прокляття своєму колишньому керівникові. Спочатку іракці намагалися кувалдами розбити постамент, на якому стояла 6-метрова статуя Саддама. Але їхні дії успіхом не увінчалися. Від мармурового постаменту відколювалися лише дрібні уламки. Тоді на постамент піднялися кілька чоловік із вірьовкою. На шию фігури Саддама було надіто петлю. За інший кінець вірьовки взялися десятки збуджених іракців. Після марних спроб звалити пам’ятник деякі з них звернулися за допомогою до американців. До пам’ятника під’їхав танк. Іракці хотіли причепити кінець вірьовки до танка, але її довжини для цього не вистачило. Очевидно, в цей момент надійшло якесь розпорядження від американського воєнного керівництва, й морпіхи швидко очистили площу перед пам’ятником від цивільних осіб. Однак через 5—10 хвилин іракці повернулися. Повернулися й морпіхи, які самі піднялися на пам’ятник і занесли на голову статуї Саддама прапор США. Але потім вони зняли свій прапор і пов’язали на шию статуї іракський прапор, очевидно, подумавши, що це має символізувати перемогу у війні з іракським режимом не військ США, а самого іракського народу. Потім усе ж таки морпіхи вирішили завершити справу, розпочату іракцями. Один із морпіхів заліз на постамент і прив’язав вірьовку до висувної стріли з лебідкою від БМП. Потім статую Саддама було звалено. До цього часу на площі перед готелем зібралися вже кілька тисяч городян. На останках статуї колишнього іракського лідера тріумфуючі жителі Багдада влаштували танці. Весь процес скинення символу іракського режиму транслювався у прямому ефірі телекомпанії Бі-Бі-Сі, оператор якої знімав те, що відбувається, з вікон готелю Palestine.
«Отелло» виповнилося чотири століття
Прем’єра трагедії великого англійського драматурга Уїльяма Шекспіра відбулася 1 листопада 1604 року. Лондонський палац Уайт- холл, де проходила вистава, згорів ще наприкінці XVII століття, а п’єсу «Отелло» й нині продовжують грати в театрах усього світу.
Як відзначає помічник директора Королівського шекспірівського театру в Стратфорді Грегорі Доран, у багатьох країнах театр починався саме з постановки цього твору. Зокрема, в середині XIX століття трагедія «Отелло» стала однією з перших театральних постановок у колоніальній Індії і першою англійською п’єсою, перекладеною турецькою мовою. Хоч ставлення до змісту трагедії було різним. Так, у період Громадянської війни в США між Північчю та Півднем деякі вважали, що Шекспір заслуговує лінчування. Президент Джон Куїнсі Адамс називав трагедію наочним прикладом того, до чого призводять шлюби між чорними та білими. А в колишньому СРСР постановки «Отелло» повинні були закликати глядачів до національно-визвольного руху народів Африки.
Проблема расової приналежності головного героя п’єси реальна в багатьох країнах світу, в тому числі і в самій Великій Британії. Гамлета, Генріха V і Яго можуть грати як білі, так і чорні актори, однак роль Отелло незмінно віддається чорношкірим виконавцям. У наш час конфлікт трагедії дедалі частіше намагаються представити як зіткнення християнських та мусульманських світів, відзначає Бі Бі Сі. У театрі «Глобус» у Лондоні навіть вирішили назвати нинішній осінній сезон «сезоном Шекспіра та ісламу». Однак усе ж таки головною в п’єсі була і залишається вічна тема кохання та ревнощів.
