Завтра — День учителя. Свято дійсно всенародне. Адже в кожного з нас був, є і буде свій учитель. Напередодні кореспонденти «Дня» побували в гостях у Софіївсько- Борщагівській загальноосвітній школі, розташованій недалеко від Києва. Проте, незважаючи на те, що зі шкільного двору проглядалася Велика окружна дорога, всі особливості сільської школи були наявними. У цьому населеному пункті навчальний заклад — єдиний культурний центр, оскільки там немає навіть клубу. І в цьому культурному центрі, де часто збирається на різні свята мало не все село, діти відчувають себе повноправними господарями. Вони зустріли нас у дворі і вразили легкістю та жвавістю спілкування один із одним. I щоб ми змогли краще зрозуміти професійну «кухню», нас повели познайомитися з унікальним учителем — Ніною Євменівною Колумбет, учителем-методистом початкових класів, відмінником освіти України.
Перед нами з’явилася по-юнацькому зосереджена своїм заняттям жінка з очима, наповненими мудрістю прожитих років. Ніна Євменівна проводила урок праці, а діти вправно орудували ножицями, створюючи паперові вироби. Педагог працює в цій школі вже 46 років, а в цілому педагогічний стаж — п’ятдесят! (Зазначимо, що трудовий стаж учителя, необхідний для виходу на пенсію за вислугою років становить наполовину менший термін і дорівнює 25-ти рокам.) На запитання про те, що потрібно для того, щоб стати добрим учителем, ми почули: «Любити дітей, бути тактовним, витриманим і мудрим». Майже півсотні років живе ця жінка в Києві і весь цей час вважає за краще залишатися сільським учителем. Вона відчуває специфіку виховання дитини в сільській місцевості, позиціонує себе як сільського жителя, а також стверджує, що в селі працювати набагато приємніше, адже там і досі перед учителем шапку знімають. Її колишні учні, багато хто з них самі стали педагогами, і ті, хто сьогодні готується закінчувати школу, твердять, що окрім традиційних рис, необхідних для людей даної професії — вимогливості, знання предмета, уміння тримати на собі увагу, Ніна Євменівна відрізняється ще й вражаючою ласкавістю, здатністю розуміти дітей і бути зрозумілою ними. Вона говорить, що сьогодні набагато цікавіше працювати з дітьми, оскільки рік у рік вони стають все здібнішими і розумнішими. Раніше в першому класі за читання 20 слів на хвилину в дитині бачили генія, а тепер її звичайні чотирикласники нікого не дивують швидкістю читання і в 150 слів на хвилину.
Сільська школа, що міститься «в двох кроках від столиці», якимось чином умудряється витримувати нелегку конкурентну боротьбу на ринку освітніх послуг. Деякі батьки переводять до неї своїх дітей із київських шкіл, а з сільських дітей лише одиниці відправляються за знаннями в місто. Справа в тому, що в Софіївсько-Борщагівській школі діти вивчають три іноземних мови, а також під її дахом розміщується й філія музичної школи, де вчать співати, танцювати, малювати і грати на різних музичних інструментах. До речі, клас гітари веде викладач консерваторії, уроки співу — заслужений діяч культури України Ірина Якубовська. Писати вірші за власною авторською методикою вчить як великих, так і найменших учнів поетеса, член Спілки письменників України Тетяна Петровська. Вона ж — завуч молодших класів і автор семи збірників власних віршів і трьох збірників поетичної творчості своїх учнів. Можливість для реалізації свого творчого потенціалу для багатьох педагогів школи слугує головною мотивацією їхньої праці, однак із фізкультури, деяких іноземних мов, трудового навчання хлопчиків вакансії не заповнено. Досвідчені педагоги говорять про те, що сьогодні працювати в школi молоді люди не рвуться — у них тепер високі потреби, для задоволення яких учительські кошти надто малi. Старші вчителі зазначають, що лише підвищення рівня вчительської платні для піднесення престижу професії педагога явно недостатньо. Вони переконані, що найважливiшим є забезпечення шкіл наочними посібниками і всіляким сучасним навчальним обладнанням. За спостереженнями Ніни Євменівни, раніше вчителями хотіло стати мало не половина класу, а ось сьогодні з її вихованців мріють працювати в школі лише декілька учнів.
Ми всі бажали би, щоб наших дітей вчили лише майстри педагогічної справи. Ті, хто чудово розбирається в своєму предметі, любить свою роботу, розуміє дітей і здатний викладатися на всі сто... Принаймні, саме такими бачать справжніх педагогів випускники Ніни Євменівни і додають на адресу своєї першої вчительки: «Ми вдячні не лише за те, що навчила нас читати й писати, дуже важливо, що вона нас усіх любила...»