Приголомшуючі заяви зробила днями голова Координаційного комітету у справах боротьби з корупцією і оргзлочинністю при Президентові України Тетяна Корнякова. Виявляється, в Україні у великих масштабах ведеться підпільна експлуатація законсервованих нафтогазоносних свердловин. Низку випадків, за словами Корнякової, виявлено в Полтавській і Сумській областях під час перевірки виконання Указу Президента «Про невідкладні заходи для підвищення ефективності надрокористування в Україні». Під час перевірки виявилася повна нездатність держави і створених нею національних компаній («Нафтогаз України» та «Надра України») взяти ситуацію під контроль.
«Жоден з держорганів не володіє повною й достовірною інформацією про фактичне розташування та технічний стан свердловин», — зазначила Корнякова. За її словами, деякі родовища, що вважаються законсервованими, фактично експлуатуються. Лише в Полтавській області міститься близько 577 законс ервованих свердловин, з яких 258 — законсервовані в 70-х роках. Усі свердловини мають запаси вуглеводнів і можуть експлуатуватися, повідомила Т. Корнякова. Зокрема, на території Малогригорівського родовища в Полтавській області виявлено 8 свердловин без номерів, які вважаються законсервованими, тоді як насправді е ксплуатуються. Свердловина №195 Глинсько-Розбишівського родовища вважається розвідувальною, але перебуває в робочому стані й обладнана для видобутку. За оперативними даними працівників міліції, добовий обсяг видобутку нафти зі свердловини може становити 100 куб. метрів, а вартість видобутої нафти — 100 тис. грн.
У Сумській області посадові особи «Охтирканафтогазу» розкрадали вуглеводневу сировину Воложковського родовища, яку вони навмисно вивели з експлуатації. А потім передали в оренду товариству «Укренерго», оцінивши, за словами Т. Корнякової, в 180 грн. за фактичної вартості 2 млн. грн. Комісія також виявила сховища краденої нафти та заводи з її переробки. На околиці Охтирки виявлено нелегальні сховища нафтопродуктів із залізобетонним резервуаром і вкопаними в землю ємностями, а також наповнені нафтопродуктами котловани у відкритому грунті. Вартість нафтопродуктів, які щомісяця зберігалися на цій території, становила 5 млн. грн. На краденій нафті працював і підпільний міні-НПЗ у Ромнах!
Так і хочеться поставити найбанальніші запитання: а) чи спостерігало за діяльністю своїх видобувних «дочок» керівництво відповідного НАК? б) куди пішли підпільні «нафтогривні»?
«Нафтогаз» не поспішає відповідати на ці запитання. Це демонструє надісланий у «День» прес-реліз: НАК «Нафтогаз» вважає за можливе, використовуючи матеріали комітету Корнякової, і далі... вести цінову атаку на українську економіку. Ключовою фразою й вершиною еквілібристики можна вважати заяву, що міститься в цьому документі «Нафтогазу», про те, що він вважає «обгрунтованими й розділяє висновки» комітету Корнякової щодо незадовільного стану поновлення ресурсної бази нафтогазового комплексу.
А далі — нарікання, що чинна система ціноутворення та оподаткування в нафтогазовому комплексі створює постійний дефіцит інвестиційних ресурсів, що заважає вести розвідку нових родовищ вуглеводнів.
У все це можна було б повірити, якби ми мали справу зі справді публічною компанією. Чому не опублікована наявна в компанії стратегія підвищення цін на енергоносії? Чому приховуються об’єктивні дані щодо собівартості видобутку українських енергоносіїв? Чи випадково, що ця компанія ще жодного разу не публікувала звітів після аудиторських перевірок? Навіщо вона дозволяє своїм дочірнім підприємствам брати кредити, тоді як сама планує вийти на світовий ринок позик (у цьому випадку, як зазначають експерти, вона явно стає непрозорою для кредиторів)? У своєму прес-релізі, присвяченому висновкам Координаційного комітету у справах боротьби з корупцією та оргзлочинністю при Президентові України, НАК удає, що висновки комітету її жодним чином не стосуються.
Топ-менеджер однієї з великих приватних нафтовидобувних компаній України прокоментував «Дню» ситуацію так: «У приватного бізнесу в нафтогазовидобувній галузі немає ніякої необхідності «переводити» працюючі свердловини в непрацюючі. І навпаки — непрацюючу свердловину представляти як працюючу і на неї списувати частину збитків від інших свердловин. Але доти, доки в цій галузі будуть менеджери, керуючі державним майном, поки тут не закінчиться приватизація — таке буде на кожному кроці. Чиновники оперують майном, яке фактично не має господаря. Вони практично займаються приватизацією державного управління. Ні підпільних свердловин, ні незаконних врізів у трубопроводи на приватних трубопроводах немає й бути не може. Технологічно надто складно врізатися в магістраль високого тиску без домовленості між посадовими особами (хоча б з оператором). А незаконно отриманий конденсат, що вимірюється сотнями й тисячами тонн, обов’язково має десь «вилазити», перероблятися й продаватися. І хто в цьому випадку найменше зацікавлений у чіткому обліку? Той, хто розпоряджається від імені держави її майном, яке, на його думку, є нічиїм. Про це за радянських часів говорили: хто на чому сидить, з того й живе. І факти, виявлені комітетом Корнякової, пояснюють, чому не йде приватизація в цій галузі. Якщо люди зробили своїм приватним бізнесом «ліві» свердловини й взагалі бізнес на державному майні, то вони й гальмуватимуть процес приватизації».
