«Яблони в цвету — весны круженье» — ці рядки з відомого вірша поета-пісняра Іллі Рєзника можуть бути свого роду епіграфом до мого листа. У вірші є й такі рядки: «Яблони в цвету — какое чудо! Яблони в цвету я не забуду!» Однак ось уже два роки мені, як і іншим мешканцям київських вулиць полковника Потєхіна і Героїв Оборони про квітучі яблуні доводиться тільки згадувати...
На території Національного аграрного університету (НАУ) ріс яблуневий сад. На жаль, у минулому часі. Сад був доступний мешканцям сусідніх будинків. Навесні він радував своїм цвітінням, а восени — врожаєм. Однак у якийсь момент дерева було вирубано, що сильно здивувало й засмутило мешканців мікрорайону. Я взяла на себе сміливість з'ясувати обставини цього екологічного прецеденту. Зв'язавшись із фахівцями НАУ, вдалося дізнатися, що дерева, мовляв, постаріли, а на місці саду буде (коли ще?) міні-парк. До речі, в народі не поспішають рубати плодові дерева поважного віку. Так, у сучасній українській пісні є слова про черешню: «... стара-стара, а кожен рік цвіте... і ягодами годить». Доки я вивчала ситуацію, на територію колишнього яблуневого саду після майже двохрічного запустіння стали завозити молодняк дерев і чагарників. Однак про посадку молодих яблунь не йдеться. Очевидно, комусь здалося, що фруктовий сад — це дуже старомодно. Звичайно, НАУ може розпоряджатися своєю територією. Але все ж мешканці шкодують про яблуні у весняному цвіту.
А ось ще один приклад. На перетині згаданих вище вулиць росла дика лісова красуня-груша. Велика, з шатровою кроною, яка покривалася навесні розсипом квітів. І раптом грушу... зрубали. Чийсь перст (мешканці здогадуються — чий) наказав це зробити. Моя сусідка, яка вперше розповіла мені про це, ледве стримувала сльози. Чому зрубали красиве, ще не старе дерево? Адже груша не заважала продовольчій крамниці, з якою мирно співіснувала протягом двох десятків років. А тепер, виходить, «завадила» супермаркетові в приміщенні тієї ж крамниці...
Зараз у багатьох районах столиці відбувається невиправдана вирубка дерев. Створюється враження, що це свідома політика київської влади. Вистачить, мовляв, зелені й так. Дійсно, споконвіків наше місто утопає в парках і садах. Але... недарма народна мудрість свідчить: посади (а не вирубай!) хоча б одне дерево в своєму житті. У більшості європейських міст зелені насадження охороняються законом. Та й як же інакше — адже їхнє зелене верховіття в процесі фотосинтезу збагачує довкілля киснем, поглинаючи вуглекислий газ.
Нещодавнє опитування киян, показане на УТ-1, засвідчило, що мешканці небайдужі до вирубки дерев і засуджують її (звичайно, не йдеться про хворі й дуже старі рослини).
