Нещасні випадки, за статистикою, займають третє місце серед основних причин смертності населення, поступаючись лише хворобам кровообігу і злоякісним новоутворенням. За даними Держкомстату, за 10 місяців цього року через нещасні випадки в Україні не стало 60 тис. чоловік. Кожен шостий із них покінчив життя самогубством.
Свого часу лідер однієї з депутатських фракцій заявив про те, що Україні слід подумати про національну програму боротьби із суїцидальною активністю — так у експертів прийнято називати проблему самогубств. Уповноважений ВР із прав людини Ніна Карпачова, аналізуючи отримані з цього питання дані, констатувала, що у нас щорічно з власної волі йде з життя набагато більше людей, ніж Радянський Союз втратив за 10 років війни в Афганістані. Не враховуючи замаскованих суїцидів, які, не секрет, часом зустрічаються в графах типу «ДТП», в Україні на 100 тис. населення припадає в середньому 26 самогубств. У той же час для Всесвітньої організації охорони здоров’я показник 20 випадків вже вважається критичним. Таким чином, Україну там розцінюють як країну з вираженою суїцидальною активністю населення.
Хоч як це парадоксально, деякі психологи вважають, що в такій статистиці є і частка оптимізму. У тому значенні, що експертами було доведено: між якістю життя і спробами покінчити з ним існує обернена залежність. Тобто, коли суспільство змушене вирішувати проблему виживання, кількість самогубств істотно зменшується. Цей факт, мабуть, викликаний тим, що мобілізація психічних сил відбувається в той момент, коли необхідно долати фізичні труднощі. Як приклад зарубіжні психологи зазвичай наводять скандинавські країни та Угорщину, де показник самогубств становить 45 чоловік на 100 тис. населення. Крім того, показовий і досвід США. Там серед випускників Гарварда куди частіше зустрічаються суїциди, ніж серед жителів малозабезпеченого Гарлему. І психологи пояснюють цей факт нереалізованими амбіціями та відчуттям власної неспроможності на фоні загального благополуччя.
Проте якщо порівнювати українські суїцидальні показники з показниками економічними, то яскраво виражених зворотних зв’язків психологи не відмічають. Кількість суїцидів істотно зросла в перші роки незалежності. Саме тоді, за даними моніторингу, проведеного Інститутом соціології НАНУ, до убогих себе прираховували 19% українців, а до бідних — 45%. І хоч сьогодні, згідно з останніми дослідженнями iнституту, убогими себе вважають 7,7% опитаних, бідними — 37,9%, на статистиці самогубств цей факт практично не позначається. У той же час психологи категорично спростовують теорію про існування так званої схильності та взаємозв’язку особливостей національного характеру з кількістю самогубств. «Дійсно, — говорить практикуючий психолог Ольга Жданова, — українців можна назвати темпераментною, експресивною і схильною до ірраціоналізму нацією. Проте це ніяким чином не впливає на число самогубств». За її словами, українці своєю поведінкою чимось нагадують італійців та іспанців. А в цих країнах показники суїцидальної активності — одні з найнижчих у світі.
Куди ймовірніші, на думку експертів, інші причини. Виходячи з тематики телефонних і очних консультацій з тими, хто «на межі», передумовою до самогубства стають, як правило, горезвісні любовні трикутники, втрата близької людини та зрада. Щоправда, посилюються такі обставини саме об’єктивними суспільними тенденціями. За словами завідувачки Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги у станах душевної кризи Олени Корегіної, у жінок (вони, до речі, в чотири рази частіше роблять суїцидальні спроби) існує установка: якщо я виходжу заміж, то чоловік мене забезпечує, і разом ми проживемо довге і щасливе життя. Нехай останнім часом ситуація дещо змінилася, але все ж, згідно з опитуваннями, для більшості жінок власні доходи, кар’єра і бізнес практично вiдiграють меншу роль, ніж сім’я. В результаті, говорить О. Корегіна, якщо в сімейному вогнищі щось змінюється, українська жінка, крім сердечних ран, може опинитися без засобів до існування і часом навіть без даху над головою.
Наступна проблема — пережитки посттоталітарного суспільства. На думку експерта, українці продовжують не довіряти психологам і психіатрам, асоціюючи їх із працівниками установ тюремного типу. Хоч як це дивно, спрацьовують подібні установки й у молоді. Наприклад, згідно з анкетуванням, яке провів Центр психолого-психіатричної допомоги, коли у молодих людей трапляється криза, вони або йдуть до друзів (30%), або замикаються в собі (25%), або вживають алкоголь (10%). І тільки 12% опитаних зiзналися в тому, що коли їм погано, вони звертаються по допомогу до фахівців. По-друге, сьогодні в Україні міра поваги до «Я» іншої людини надто низька. До того ж, говорить О. Корегіна, виявляється це як у трудових колективах, так і у взаєминах батьків і дітей. Як показує практика, більшість підлітків, які робили суїцидальні спроби, або перебували під постійним тиском із боку батьків, або їхнє спілкування зводилося до обговорення шкільних оцінок. Плюс до всього, вважають експерти, на психічному і психологічному здоров’ї українців істотно позначилася й екологічна ситуація. Те, що у молодих людей, які пережили Чорнобиль, присутня так звана мікротравматизація мозку, — вже доведено. Цей факт позначається на їхній стомлюваності, фізичній активності та провокує схильність до депресій.
Експерти вважають, що ідеальним виходом із ситуації, що склалася, була б популяризація різних видів психологічної допомоги — консультацій, телефонів довіри. Зрозуміло, що свій резон у цьому є: скажімо, в США вважають, що своєчасне і грамотне надання психологічної допомоги запобігає 50% спробам самогубств. Щоправда, в Україні є одна складність: показник кількості психологів на тисячу чоловік населення втричі нижчий, ніж у країнах Західної Європи та США.
