Днями популярний журнал «Тайм» обрав «Людиною року» американського солдата, вмістивши на обкладинці номера портрет трьох бійців армії США. Американці завжди вміли виховувати патріотизм серед свого населення. Останній приклад — яскравий доказ цього. Можна ще пригадати про порятунок в Іраку рядової Джессіки Лінч, про яку нещодавно у Штатах зняли фільм. Однак не тільки громадяни США з такою повагою ставляться до своїх військовослужбовців. Прикладом виховання патріотизму може, до речі, послугувати акція Міністерства оборони України з передачі листів школярів нашим миротворцям в Іраку.
Близько 3 тисяч листів від школярів 49-ти київських шкіл привіз із собою до українських миротворців в далекий і небезпечний Ірак головнокомандувач Сухопутних військ Збройних сил України генерал-полковник Петро Шуляк. Листи для українських воїнів було зібрано за ініціативою громадських дитячих організацій «Квіти майбутнього», «Дзвіночок», «Особлива дитина» та Спілки ветеранів Афганістану.
— Я дуже радий, що наших миротворців підтримують таким чином, — зазначив Петро Шуляк. — Вважаю, що саме дитячої підтримки, тих, хто беззавітно вірить у своїх захисників, сьогодні не вистачає. І за це велике спасибі дітлахам та їхнім вихователям!
Головком Сухопутних військ вчинив, як і обіцяв дітям, — він особисто передав українським миротворцям в Іраку всі їхні листи. Для цього генерал-полковник Шуляк разом з іншими офіцерами військового відомства побував у найвіддаленіших підрозділах, які у відриві від базового табору несуть службу в містах Ес-Сувейра, Аль-Хай, Бадра та Аль-Кут.
Врученню листів були присвячені особливі хвилини. Головком Сухопутних військ на шикуванні особового складу підрозділів після серйозних розмов робив паузу і з почуттями, які, власне, йому довелося пережити під час передачі листів від дітей, розповідав історію про те, як в Ірак потрапили дитячі листи з України. Змужнілі воїни, які кожного дня виходять на виконання небезпечних бойових завдань, які вже не один раз були обстріляні терористичними угрупованнями, уважно слухали про цю незвичайну акцію. А далі було урочисте вручення листів командирам взводів, рот, батальйонів, передача підписаних мальованих послань тим, хто у цей час знаходився на варті, в патрулі, на чергуванні.
Одразу ж листи відкривалися, й воїни-миротворці з посмішкою на загорілих, обвітрених на іракських просторах обличчях вчитувалися в прості, написані від щирої дитячої душі рядки.
Ось що переживали в цей момент деякі з миротворців.
Начальник оперативного відділу бригади підполковник Володимир БІГУН:
— Саме в цих листах відчувалася безпосередність дітей, які, на мою думку, також зробили чималий внесок в миротворчість і допомогли нам. Адже саме завдяки увазі маленьких громадян нашої рідної України було значно піднесено дух українських воїнів. По малюнках видно, як діти по- справжньому хвилюються за нас та своїми листами намагаються підтримати.
Моя донька Евеліна, яка зараз учиться в 7-му класі, також разом з дружиною надсилає мені листи. Вони надзвичайно підтримують мене, а тепер у нашому відділі ціла картинна галерея від київських школярів. Майже в кожному малюнку-листі є сонечко, блакитні хмарки, грізна бойова техніка, солдати. Все це нагадує нам Батьківщину, рідну домівку, сім’ї. І саме вони зігрівають нам серця тут, в далекому Іраку.
Начальник розвідки окремого механізованого батальйону капітан Євген ГОРОБЕЦЬ:
— Я отримав листи від Романа Давиденка та Ксенії Кучерук, які вчаться у 3-В класі школи №26 м. Києва. Їхні малюнки нагадали мені моє дитинство, коли в школі також малював літаки, танки, а дівчата — природу та тварин. Ці листи, немов маленький світоч, висвітили найкраще, що в нас є. Вони нагадали нам про рідних та відволікли від буденної кропіткої праці. Мої хлопці-розвідники розмістили малюнки в себе в кімнатах, над ліжками, в робочих кабінетах. Виїжджаємо на бойові завдання, повертаємось назад — обов’язково зупинимо погляд на цих дитячих посланнях. Для нас ці малюнки зараз цінніші за усі твори всесвітньо відомих художників.
Спеціалісти логістики управління бригади старшина Віктор ОСТАПЧУК та рядовий Володимир СОСНІН:
— Зараз над нашим робочим місцем — мальовані листи від Ю.Косенко, В.Маруса та В. Мірути з 2-Б класу школи №174 міста Києва. Ми тепер свій робочий день розпочинаємо з розглядання цих творів. Видно, що діти з душею малювали, намагалися якнайправдивіше відобразити світ, що їх оточує. Зараз ці роботи постійно нагадують нам наш шкільний час, дитинство. Мабуть, саме вони спонукали нас озирнутися назад та оцінити зроблене до сьогоднішнього дня. А ще — це єдині листи-малюнки, які ми отримали з Батьківщини, і саме вони найдорожчі для нас. Відтепер ми знаємо, що окрім батьків і рідних, про нас пам’ятають і чекають на Батьківщині й київські школярі. Після виконання миротворчої місії та повернення в Україну ми обов’язково завітаємо в цю школу й зустрінемось з нашими маленькими дописувачами.
Командир відділення військової поліції управління бригади сержант Андрій ЛЯХ:
— Нам також передали листи від київських школярів. Тепер в нашій казармі аж посвітлішало. В кожному малюнку, які наші хлопці вивісили на найвидніші місця, є сонечко, блакитне небо, поля соняшників, наші українські люди. Ми навіть ялинку побачили, яких тут, в Іраку, взагалі немає.
У мене 15 листопада цього року народилася донька Яна. Тепер ці малюнки ще більше нагадують про домівку, про те, що додому треба повернутися живим і здоровим. Хлопці вже більш піклуються про безпеку, зайвий раз не ризикують та з більшою пильністю та обережністю виконують щоденні завдання з підтримання порядку. Дуже здорово, що діти написали нам свої листи. Вони вплинули на нас навіть більше, ніж звичайний інструктаж із заходів безпеки. А ще — ми відчули, що нас підтримують в Україні не тільки словами, а й справжніми витворами мистецтва. І хто — діти! Дай Боже їм і їхнім вчителям здоров’я та щасливої долі без війни.
Перекладач з арабської мови відділу взаємодії молодший лейтенант Олена БЕЗУШЕНКО (колишній викладач):
— Кожен знає, як приємно отримувати листи. І ви не уявляєте, яка це підтримка, коли ти отримуєш малюнок, виконаний з таким старанням. Майже в кожному кабінеті штабу, спальному приміщенні казарм розміщені дитячі мальовані твори, від яких одразу піднімається настрій. Дивлячись на це, я вважаю, що навіть діти відчувають, які події розвиваються в далекій країні Ірак, знають, що тут перебуває українська миротворча бригада, які нелегкі завдання вона виконує. Це означає, що вони мають свою особисту думку, і це дуже добре. Зараз для нашої держави важливо, що діти змалку вчаться слідкувати за значними подіями, по мірі можливості брати в них участь. Вони навіть намагаються зробити свій внесок у велику державну справу, підтримуючи нас, миротворців. І, повірте, це нам дуже допомагає. Думаю, що жоден реабілітаційний центр не спроможний зробити стільки корисного для психологічного розвантаження постійно працюючої у важких умовах людини, скільки зробили звичайні дитячі малюнки з незвичайною, цілющою силою.
Звичайно, багато воїнів-миротворців намагалися дати відповіді, встигнути передати їх з Головнокомандувачем Сухопутних військ, який повертався в Україну. І цілий пакет листів було відправлено до київських шкіл.
Перекладачу відділення зв’язку та інформатизації миротворчої бригади майору Ігорю Данилюку, наприклад, потрапив лист від невідомого учня 2-го класу. Той забув його підписати, але в чарівному малюнку зобразив Вінні-Пуха та зізнався в тому, що «очень любит мультфильмы».
Офіцер, який до Іраку працював старшим викладачем кафедри військової кібернетики та інформатики в Одеському інституті Сухопутних військ, відразу ж написав відповідь (мабуть, своєму майбутньому курсанту).
«Любий друже!
На жаль, я не знаю твого імені, але ти дуже гарно малюєш. Я висилаю тобі фотокартки, зроблені в нашій миротворчій бригаді. Дуже вдячний тобі за підтримку. Передавай усім своїм друзям привіт та найкращі побажання від усього особового складу 5-ої миротворчої окремої механізованої бригади.
З наступаючим Новим 2004 роком! Ігор.»
Вдома, в Одесі, досвідченого спеціаліста чекають двоє своїх дітей. Доньці Олені поки що чотири з половиною роки, а от сину Олексію 20 грудня виповнилося рівно три роки. Вже скоро вони дочекаються на свого батька з Іраку, й той обов’язково покаже та розповість їм, які важливі в непростих умовах листи він отримав від київських школярів. Мабуть, це буде для них перший урок. Урок, як треба підтримувати своїх захисників, незважаючи на вік та можливості.
Так сталося, що наш колега майор Владислав Волошин у зв’язку з відрядженням до Іраку пропустив одну з важливих подій в житті своєї родини й зокрема доньки Натусі. Цього року вона пішла в перший клас. Тому лист від ровесника доньки дуже схвилював офіцера, і з чуйною відповіддю він не забарився.
«Добрий день, Нікіта!
Дуже дякую тобі за хорошого листа, за чарівні малюнки. Мені було дуже приємно отримати їх тут, в Іраку. Я хочу тобі побажати, щоб ти гарно вчився, слухався батьків і вчителів і завжди жив у мирі. Адже в Іраку йде війна, й не всі діти тут мають змогу ходити до школи, не всі мають зошити та підручники.
Війна — це лихо. Я бажаю, щоб ні ти, ні твої товариші й однокласники й узагалі всі діти на землі її не знали. Тому й перебуваємо ми тут, в Іраку, щоб не було війни.
Мене ж звуть Владислав, моє військове звання — майор, офіцер відділу взаємодії 19 батальйону. Мені 29 років, мешкаю в Києві. У мене є донька — Натуся, вона твоя ровесниця. Теж цього року пішла до школи в 1-й клас. Вона навчається у школі №24 в Шевченківському районі міста Києва. На жаль, я не зміг її привести на День Знань до школи, адже був тут. Вона мене дуже любить і чекає. Я її теж. І твої батьки тебе дуже люблять і вірять у тебе — ти ж їхнє майбутнє. Ви, наші діти, — майбутнє України.
Отож, будь чесним хлопчиком. А в Києві ми обов’язково зустрінемось — я обов’язково завітаю до вашої школи. Привіт тобі й твоїм товаришам від воїнів-миротворців з Іраку. Владислав»
Нещодавно майор Владислав Волошин дізнався від дружини про те, що і його донька писала (малювала) листа батьку — воїну-миротворцю в Ірак. На жаль, лист не потрапив саме до нього в батальйон. Але він сподівається, що відповідь донька обов’язково отримає від іншого військовослужбовця. Адже в бригаді жоден воїн не залишився байдужим до листів школярів, які своїм змістом до глибини зворушили серця миротворців.
