За два роки киянам стала зовсім як рідна зеленуватого кольору майданівська жінка на кулі. Дивовижна компіляція стилів і предметів (рококошні, жовтого золота, завитушки на постаменті під символом нашої з вами незалежності, футуристичні напівсфери з конусами навпроти, скат даху другої і третьої лінії ТЦ «Глобус», що викликає незмінну асоціацію із сонячною електростанцією) вже не так ріже око. І нехай лихословлять студенти архітектурних вузів, що викопали в архівах фотографію пам’ятника незалежності якогось латиноамериканського містечка: точнісінько, як наш, але наш — у кілька разів більший, вищий і, головне, новіший. І Архангела Михайла нехай не інакше, як крилатим римським легіонером, величають. Звикнути, як відомо, можна до всього. Або, швидше, змиритися.
Але тут днями пролунала приголомшлива новина: не встигла ще як слід прижитися партія в черговий раз висаджених на майдані Незалежності молодих дерев (одні злі язики кажуть, що перший раз їх посадили в мерзлу землю, інші — кореневій системі після всіх переробок просто не вистачає грунту), а мер Києва Олександр Омельченко вже запропонував Містобудівній раді столиці розробити новий проект забудови головної площі країни. «Беріть майдан Незалежності, створіть колектив і покажіть, як його зробити кращим», — цитує звернення київського голови до архітекторів ForUm. Він також відмітив, що архітектори часто критикують його за проект, за яким забудовано площу, зокрема за розташування Лядських воріт на майдані Незалежності. «Я виконував волю (архітекторів), тому що сказали чітко: «Якщо не поставите на Майдані Лядські ворота, якщо поставите не там, ми піднімемо громадськість і вас заплюємо», а потім кажуть, що я десь з кривого ока пальцем тикнув, де поставити ворота» — нарікав на Містобудівній раді мер. І, мабуть, зопалу, додав: «На голові б їх вам поставити»…
Важко не погодитися: голові міста зовсім не обов’язково бути докою в таких тонких сферах, як архітектура. Так що в цьому випадку визнання щодо «виконання волі» ніби як і виправдано — проект було затверджено до реалізації, отже, автори мали повне право поборотися за деталі. Звичайно, дивно звучали тоді заяви Головкиївархітектури про «європейську практику» — проектувати одночасно з будівництвом, що ведеться... Хоча чи варто даній «нестиковці» дивуватися: у Києві зі словом «європейський» відбуваються дивні метаморфози. Наприклад, якщо в середині 80-х в урочищі Гончари-Кожум’яки планувалося реалізувати громадський проект (зробити цю зону як музейну, побудувавши вулицю майстрів народних ремесел), то нині урочище, як відмічають архітектори, фактично віддано під приватну забудову. Площу Європи киянам там вже пообіцяли. Та тільки чи матиме об’єкт торгово-розважального характеру щось спільне з духом унікального історичного місця, залишається під великим запитанням. Не відбувся, на щастя, в столиці ще один «європейський» проект: забудова майже трьох кілометрів Набережної Дніпра представництвами 45-ти країн, що входять до ЄС, житловими та офісними приміщеннями — кітчевою, на думку експертів, компіляцією різних за стилем будівель. Багато фахівців упевнені: якби не зміна головного архітектора і не позиція нового головного (спочатку потрібно доопрацювати архітектурне законодавство, а потім уже вирішувати, що «вписувати» у ландшафт столиці), набережну обов’язково забудували б. Ще хотілося б нагадати про поширену серед київських архітекторів думку: і конкурс на реконструкцію майдану Незалежності, і багато інших — «конкурси імені однієї майстерні» — практично в усіх масштабних переробках столиці так чи інакше був задіяний колишній головний архітектор столиці Сергій Бабушкін або люди, які йому «симпатизують». Щоб не бути голослівними, процитуємо думку голови Спілки архітекторів Ігоря Шпари, висловлену ним в інтерв’ю нашій газеті рік тому: «Бабушкін надзвичайно потрібен Міськадміністрації та багатьом ешелонам вищої влади. Це дозволяє йому приймати безпрецедентні рішення, забудовуючи Київ на власний розсуд».
Що стосується заяв про готовність перебудовувати площу: на думку одного з постійних членів Містобудівної ради, який не побажав назвати своє ім’я, подібні пропозиції — «загравання з аудиторією». «Робити капітальні зміни через два роки після закінчення будівництва — просто абсурдно. Між двома реконструкціями Майдану пройшло близько 20 років: думаю, до наступної пройде не менше. Одна з головних проблем, із якою зіткнуться майбутні реконструктори — підземелля, що «вискочило» на поверхню, відмітив співрозмовник «Дня».
Архітектор Лариса Скорик робить припущення, що проведення певних робіт на Майдані в найближчому майбутньому може знадобитися. Базується воно на тому, що нічого гарного при «штурмовому» будівництві виникнути не могло. Потенційні проблеми можуть, за словами архітектора, торкнутися статики майданівських споруд. Хоч свого часу й існували заяви про те, що нові технології дозволяють будувати швидко, а система безпеки на Майдані — унікальна.
«Не треба приписувати мені ваші помилки» — заявив також мер тим членам Містобудівної ради, які два роки говорять про Майдан виключно як про серйозний містобудівний прокол. В умовах «непрозорості» (про що не перший рік йдеться в ЗМІ, в тому числі — і в нашій газеті), яка існувала в містобудівній сфері, це звучить, м’яко кажучи, дивно: Майдан, вважають фахівці, — плата за безпринципність.
