Гра в рейтинги давно стала улюбленою народною забавою в Україні. Люди з величезною цікавістю та нетерпінням з’ясовують, хто потрапив до чергового параду популярності. Потім із тим же ентузіазмом запитують: «А судді хто?». Мовляв, хто ж цей рейтинг складав?
Цей же процес спостерігався на презентації щорічного проекту «Обличчя України-2004» Наталі Влащенко, створюваного агенцією сприяння приватним культурним ініціативам «Форзац». Ті, хто отримав часопис, жадібно його гортали, шукаючи знайомі обличчя, а потім скептично поглядали на президію. Але енергійна й напориста шеф-редактор Наталя Влащенко не вміє пасувати. Вона обгрунтовує свій вибір «якісно новим рівнем формування суспільних цінностей». Вона називає свій проект не гламурним і не представницьким. А для того, щоб потрапити на сторінки «Обличчя України», твердить укладач, мало бути просто зіркою. Більше за все цінується минулорічна діяльність.
Ну, припустімо, перші величини у своїх галузях не було забуто. Не обійшлося без особистих уподобань. Це також зрозуміло — всі ми люди. Але незаперечне досягнення «Облич» — у ретельній роботі щодо виявлення нових облич еліти в науці, медицині, релігії, освіті, книгах, серед регіональних лідерів. Не лише політиків і співаків нація має знати в обличчя. Так, у розділі «Медицина» можна дізнатися про досягнення Валерія Саєнка, який освоїв родинну пересадку печінки, Ірину Мазур, яка розробила нову стратегію лікування пародонту та інших.
Інтерв’ю та дотепні коментарі — найсильніші сторони журналістки Влащенко. І це в повній мірі прикрасило «Обличчя». Інтерв’ю перед кожним розділом журнального рейтингу, мікроінтерв’ю супроводили самі номінації. А декілька ємнісних фраз під фотографіями досить повно характеризують «людей року». Когось ці підписи підхвалюють, когось гудять, а під деякими світлинами просто вказано посаду щасливця, який потрапив до «ОУ».
Ще один ракурс щорічника — хроніка й підсумки 2003-го. Читачі, небайдужі до ситуації в країні, зможуть оцінити публіцистичний натиск іншого головного редактора, Віктора Шлінчака. Варто зазначити, що досить різкий. «Непередбачуваність кроків влади» — мало не комплімент у порівнянні з іншими визначеннями.
На прес-конференції святкували річницю іншого витвору агенції «Форзац» — місячника «Публичные люди». Емблема часопису сподобалася всім — крокодил у перснях, який лежить на автомобілі. У «ПЛ» — також обличчя еліти. Видання розповідає про наші та російські зоряні персоналії. Дає психологічні поради (частіше — працедавцям, аніж простим людям), проводить самостійні дослідження (скажімо, навіщо знаменитостям діти), не страждає на зайвий снобізм (про відмінності сексу від вправ у спортзалі можна довідатися у стриптизера Тарзана). А людям із солідним кругозором допомагає розібратися в питанні: «Чи буде в Україні новий переділ власності?»
Шеф-редактор Н. Влащенко запевняє, що це часопис не для гортання, а для читання й наполягає на самоокупності. Що ж, 20 тисячний тираж — аргумент вагомий!
