Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ, перший заступник глави комітету з питань європейської інтеграції:
— На сьогодні НАТО є найбільш мобільною, консенсусною та дієздатною організацією у сфері безпеки. Реально від генерального секретаря залежить дуже небагато. Хоч би якими впливовими особистостями та публічними політиками були Хав’єр Солана та Джордж Робертсон, рішення приймали не вони. Робертсон при зустрічі завжди казав, що не він приймає рішення, а 19 послів НАТО. Якщо просто, то генсек є функціонером. І хто вважає, що від зміни людини на посаді може змінитися політика НАТО, загалом просто некомпетентний у цій сфері. Прийняття тих або інших рішень залежить від думки усіх дійсних членів НАТО, рішення приймаються консенсусним шляхом. Навіть у сфері кадрових призначень сектор посад, що залежать від рішення генерального секретаря, настільки обмежений, що вони ніяк не можуть вплинути на внутрішню, структурну, а вже тим більше зовнішню політику в галузі безпеки НАТО. Водночас генсек — постать, яка може активніше провести переговори із країнами-учасницями, зрештою залишаючись виконавцем волі 19 членів НАТО. Хороший генсек уміло координує взаємодію між суб’єктами Альянсу, активно працює з тими країнами, які обрали для себе вступ до НАТО однією із головних стратегічних цілей та які є партнерами НАТО у програмі «Партнерство заради миру».
Кажучи про здатність нового генсека НАТО вирішити протиріччя між двома групами країн- учасниць НАТО, що склалися під час іракської кризи, слід зазначити, що про ці суперечки чомусь багато говорять в Україні. Реальні ж протиріччя сьогодні вже не перебувають у площині цих двох груп. Справді, коли розроблялася схема допомоги Туреччині відповідно до статті 5 Вашингтонського договору, були певні дискусії щодо того, чи була на той момент реальна загроза безпеці одного із членів НАТО. Тобто протиріччя, які в Україні активно педалюють, насправді є уявними.
