Очікується, що наступного тижня Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації розгляне офіційне подання Президента України про надання згоди на усунення Івана Драча з посади голови Державного комітету інформаційної політики, ТБ і радіомовлення. Про це «День» повідомили в секретаріаті профільного комітету. Поки важко сказати, хто саме прийде на зміну Івану Драчу, хоча, як запевнили в комітеті, претендентів багато. А тим часом інтрига навколо призначення нового керівника Держкомінформполітики продовжує закручуватися, втягуючи все нових учасників. Наприклад, у журналістській тусовці серед кандидатур на це місце все частіше називається ім’я Олександра Мартиненка, колишнього прес-секретаря Леоніда Кучми, нині — консультанта Президента, що зайвий раз підкреслює важливість місії того, хто очолить це відомство напередодні виборів. Але, можливо, помиляються ті, хто чекає, що Держкомінформполітики може стати частиною того адмінресурсу, якому передрікають велику роль у майбутніх виборах? Адже «міністерство правди» зразка 2001 року вже не має можливостей міністерства інформації часів Зиновія Кулика. Проаналізувати цю проблему «День» попросив експертів.
Олександр МАРТИНЕНКО, консультант Президента України:
— Виходячи з того, яка роль у Держкомінформполітики була до останнього часу, я думаю, що цей комітет практично не вплине на передвиборну кампанію: останнім часом він взагалі мало на що впливав. Чи пропонували мені очолити цей орган? Ні. Що я буду робити, якщо така пропозиція надiйде? Буду думати, погоджуватися чи ні.
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, журналіст (ICTV):
— Правий статус цієї організації не врегульовано. Не врегульовано й те, яким чином і за що має відповідати цей орган, тому його повноваження, з одного боку, широкі, з другого — обмежені. Тому, яким саме чином він впливатиме на передвиборну кампанію, сказати важко. Єдине, що він реально контролює й чим може маніпулювати, — це фінансові потоки на обласні й регіональні телерадіокомпанії. Однак, враховуючи те, що вплив цих компаній на передвиборну кампанію мінімальний, гадаю, що якимсь чином Держкомінформ впливати на ситуацію не зможе.
Зиновій КУЛИК, політолог, екс-міністр Міністерства інформації України:
— Нульовою — незалежно від того, хто його очолить. Згідно з Конституцією, у нас інформаційну політику визначає уряд, Верховна Рада і Президент. У данному випадку будь-який центральний орган виконавчої влади за функціями, визначенням та законодавством повинен виконувати основи інформаційної політики держави, які визначені Верховною Радою і Президентом. Через те в самій назві комітету закладено порушення Конституції. Це з одного боку. З іншого боку, об’єднувати електронні та друковані ЗМІ за відсутності такого потужного засобу інформації, як Інтернет (і взагалі — інформатизації, переданої в інший Держкомітет), — це штучно скорочувати функцію єдиного державного органу, тому що сьогодні без інформатизації, без Інтернету говорити про серйозну державну політику в інформаційній сфері просто не доводиться.
Відсутність будь-яких важелів у держави спровокована відсутністю основ державної інформаційної політики. Через те виникає низка проблем. Невідомо, чим керувати, більше того, невідомо, як керувати. Останній важель впливу на ситуацію електронних ЗМІ — Концерн радіомовлення, радіозв’язку і ТБ, який є реальним важелем донесення і майже «природним» монополістом у цій галузі. Його теж перепідпорядкували, і він сьогодні адміністративно «ходить» під керівництвом такої структури, як «Укртелеком». Іван Драч разом з екс-прем’єром Віктором Ющенком намагалися вирішити проблему президентства НТКУ, і не змогли. До цього рішення прийшов сам Президент, зрозумівши, що діяльність пана Долганова іде йому на шкоду. Президент НТКУ призначається наказом Президента України, у той час як президент аналогічної структури — Національної радіокомпанії — наказом голови Держкомітету. Це приклад юридичної, м’яко кажучи, дисгармонії — на фоні відсутності будь-яких кадрових і технічних важелів, на фоні «здачі» поліграфічної галузі в приватні руки. Керувати можна при наявності трьох складових: фінанси, кадри, техніки. Їх у нинішній нежиттєвій, штучно створеній структурі, яка називається Держкомінформполітики, немає. Тобто під час передвиборної компанії від неї можна очікувати черговий набір якихось декларативних речей, наприклад, заклик до журналістів об’єктивно висвітлювати хід перевиборчої кампанії, навіть може бути зроблено аналіз, хто це робить краще, але реального впливу (те, в чому підозрюють цю структуру, що вона може чимось підтримати той чи інший блок, політичну партію чи окремого кандидата) цей Держкомітет не має.
