— Чому, на вашу думку, за нинішнього активного розвитку вітчизняного телебачення всі спроби «приживити» на українському грунті творчі конкурси типу російської премії «ТЕФІ» були приречені на невдачу? І взагалі — чи існує у них необхідність?
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, («1+1»):
— Звичайно, необхідність існує, передусім тому, що позитивним підсумком таких конкурсів є не нагороди, а все-таки оцінка робіт, котрої нам дуже бракує через відсутність справжньої телекритики. Але телебачення розвивається. При всіх моїх творчих амбіціях, мені особливо не хочеться отримувати нагороди на українських фестивалях. Мені доводилося брати участь у багатьох міжнародних форумах і навіть бути в журі, і я знаю, що кожний фестиваль — це бізнес. У кожного своя «концепція», і не можна стверджувати, що десь у світі нагороджують по справедливості. Але у нас відбувається простий перерозподіл нагород між потрібними людьми. Часто це просто самонагородження, навіть без спроби замаскувати це під творчий конкурс. Це всі розуміють. Звідси й несерйозне ставлення: ці дипломи втратили цінність в очах професіоналів. Адже й бізнес, і концепцію можна об’єднувати у більш продуктивній і позитивній якості. Але у нас сьогодні не час «безкорисливих людей», вони не відрізняються особливим смаком і охайністю у своїй діяльності. Я не спираюсь на особисті мотиви — національні нагороди у мене є, але я не ставлюся до них з благоговінням з вищевказаних причин.
Ірина ВАННІКОВА , ведуча інформаційної програми «Вікна. Новини» (СТБ):
— Я б не стала говорити про неминучу невдачу українських телевізійних конкурсів як результат відсутності цікавих персонажів в українському телебізнесі. Швидше, непопулярність ТБ-акцій пов’язана з іншими обставинами. Подібного роду заходи, як, наприклад, російський телевізійний конкурс «ТЕФІ», або ж український «Телетріумф», або ж акція «Людина року», вимагають відповідних інвестицій — і творчих, і грошових. По суті, такі акції — це багатогодинні вистави, приступаючи до постановки яких необхідно розуміти і чітко уявляти масштаб такого марафону. Скажімо, постановка таких церемоній, як МТV або «Золотий глобус», «Оскар» — це ціла добре налагоджена індустрія, бездоганно працюючий механізм, результатом якого є багатомільйонна глядацька аудиторія, високі рейтинги, дорога реклама та відповідні прибутки. А українські ТБ-конкурси страждають від безгрошів’я, від відсутності цікавої драматургії, від повторюваності з року в рік одних і тих самих нагороджуваних (можливі результати голосування журі добре було розігрувати на тоталізаторі — вгадати вибір ТБ-академіків не становить особливих труднощів). Ну, а необхідність у такого роду конкурсах існує. І передусім — серед працівників телебачення, вірніше, телебосів. Що б не говорили про невчасність, кон’юнктурність, заангажованість, показовість подібних церемоній, а виграна статуетка все одно стає ознакою правильного позиціонування телекомпанії або журналіста на українському телеринку.
Микола БАГРАЄВ , член Національної ради з телебачення та радіомовлення:
— Що стосується першої частини питання, то це не зовсім так. Минулого року ситуація змінилася. Уперше із заснування та проведення Національної премії України в області телебачення «Телетріумф» змінилися принципи визначення лауреатів премії — об’єктивність та неупередженість в оцінці телевізійного продукту. Премія «Телетріумф», заснована Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення у 2000 році, вирвалася з кулуарів та носить відкритий і прозорий характер. Усі попередні спроби окремих структур дійсно були приречені на невдачу. По-перше, тому, що зовні це дійсно були конкурси типу «ТЕФІ», а всередині — з абсолютно іншою ідеологією. «ТЕФІ» — проект некомерційної організації — Фонду «Академія Російського телебачення». А українські премії організовувалися і проводилися окремими «суб’єктами українського телебачення», які самі ж і отримували головні лаври. Природно, такий стан речей не влаштовував інші телеканали, і вони відмовлялися брати участь у явно «провальних» для себе заходах. По- друге, потрібно визнати більш слабий рівень розвитку українського телебачення у порівнянні з російським. Щодо другої частини вашого запитання, то практика доводить необхідність подібних конкурсів. І якщо, зокрема, не заохочувати створення оригінальних програм на телебаченні, то наше українське ТБ може стати «адаптором» щонайбільше імпортних, а у гіршому випадку — російських програм. У 2000 році Національна рада України з телебачення та радіомовлення зробила перший крок у бік підтримки на державному рівні кращих команд та особистостей, які виробляють якісний телевізійний продукт. Заявки на участь у Премії подала 51 телекомпанія України, а експертна рада складалася з 92 фахівців, вибраних самими телеканалами. На «Телетріумфі» регіональні телеканали були не просто широко представлені, але й стали переможцями у деяких номінаціях. Це стало справжнім проривом на вітчизняному телевізійному ринку та підтвердило об’єктивність «Телетріумфу». Є надія, що у недалекому майбутньому ми побачимо все більше і більше конкурентоспроможного національного телепродукту, а від цього виграють абсолютно всі. Про нинішній стан українського телебачення дізнаємося навесні на другому «Телетріумфі».
