Р. Лоретті, який підріс, і подальша таємниця, котра оповила його ім’я в колишньому СРСР, довгі роки цікавила не одне покоління слухачів. І чого тільки не писали про маленького італійського виконавця, який полонив своїм неземним голосом цілий світ. Мовляв, кляті «акули капіталізму» доексплатували бідолашну дитину до того, що занапастили його голос, не дозволили останньому відстоятися під час мутації. Що він виступає в бідних, обшарпаних кафе, ресторанчиках, злидарює. Висновок складався такий: бачте, як експлуатують талановитих людей в західних країнах. А що ж насправді трапилося з маленьким Лоретті, до якого, кажуть, прихильно ставився сам Микита Хрущов? Сьогодні гастрольні маршрути сеньйора Роберто проходять в різних країнах. Двічі він приїздив і в Україну. А нещодавно був у Києві, але як приватна особа.
— Маестро Роберто, чим ви зараз займаєтеся й де живете?
— Живу в Римі й дуже люблю це місто. Часто їжджу на концерти, але зараз моє основне заняття — розведення породистих коней, а спів став хобі. У мене поблизу Риму є свій кінний завод і кілька десятків породистих скакунів. Скажу відверто, що це заняття набагато вигідніше, ніж співати.
— Дивлячись на вас, так і хочеться назвати колишнім зменшеним ім’ям — Робертіно. Скажіть, будь ласка, як вам дався перехід до дорослого життя та імені Роберто?
— У дитинстві в кожного з нас є своє зменшене ім’я. Але дитинство рано чи пізно закінчується й от я вже Роберто. Був двічі одружений. Від першого шлюбу залишилося двоє дітей. Моя друга дружина за фахом стоматолог. ЇЇ звуть Маура. У нас є спільна дитина — Лоренцо. Хлопчикові вже дев’ять років. Важко сказати, ким він стане, коли виросте. Мені хотілося б бачити його співаком, бо він має музичний хист і непоганий голос. А дружина вважає, що — лікарем. Втім, він сам вирішить, коли підросте.
— Свого часу в нашій пресі дуже багато писалося про те, що ви втратили голос. Що сталося?
— Наклеп. Голосу я ніколи не втрачав. А розмови й чутки пішли з преси, коли одна відома журналістка довго і вперто намагалася взяти в мене інтерв’ю. Щось завадило тоді моєму імпресаріо зустрітися з нею і ображена дама написала, що я втратив голос. Але диму без вогню не буває. Насправді ж, коли я був підлітком, то в мене почалася мутація голосу. Довелося замовкнути на два роки. Згодом я знову заспівав, але вже не тенором, а баритоном. Ви спитаєте, чи можна було зберегти тенор? Навряд чи. У багатьох хлопчиків він є у дитинстві. Але в юності, як правило, голос стає грубішим й нижчим. Це природно. Я дуже багато гастролював. Слава до мене прийшла ще в дитинстві. Але мушу признатися, що ніколи не втрачав голову. Я люблю співати, але зараз мені більше подобається займатися бізнесом. Мабуть це сталося тому, що моя родина дуже бідувала і коли я став дорослим, то присягнув, що моя сім’я ніколи не буде погано жити. Я дуже люблю коней і мій сьогоднішній бізнес дає мені не лише гроші, а й насолоду.
— В колишньому Радянському Союзі ваше ім’я було дуже популярне. Особливо у 60-ті роки. Фірма «Мелодія» випустила кілька мільйонів ваших платівок. Ви мабуть стали супербагатим?
— Якщо бути точним, то платівок «Мелодія» випустила 51 мільйон. А за них я не отримав жодної копійки. В Радянському Союзі мене пам’ятають здебільшого за двома піснями — «Аве Марія» та «Джамайка». Але ж у мене величезний репертуар — сотні пісень, арії з опер. Багатьма з них я пишався і пишаюся досі. На концертах стараюся показувати різноманітні твори. В мене була велика мрія — побувати на Джамайці, про яку так часто співав. Але щось не складається. В гастрольні маршрути Джамайка не входить.
— Серед ваших знайомих був наш уславлений співак Анатолій Солов’яненко. Де ви з ним познайомилися?
— Мені дуже приємно, що доля звела з українським соловейком — Анатолієм Солов’яненком. Ми з ним неодноразово зустрічалися в Римі. Навіть кілька разів разом виступали з концертами. До речі, років чотири тому був вечір класичної музики в Одесі, який вів Святослав Белза. Анатолій Борисович виконував популярні арії з опер, а я — італійські пісні. Ми виступали в Одеському оперному театрі. Нас дуже тепло приймала публіка. Після концерту ми разом із Солов’яненком пішли гуляти по місту. На вулиці нас почали впізнавати, підходили люди за автографами. Мого перекладача не було поряд і Анатолій Борисович взяв на себе його функції. Уявляєте, він — така велика зірка і зовсім не амбітна, проста в спілкуванні людина. Коли два роки тому я дізнався, що маестро раптово помер, то відчув такий смуток і біль, що кілька днів ходив, приголомшений страшною новиною. Дуже шкода, що такий прекрасний співак більше ніколи не вийде на сцену.
— Ви були членом журі естрадного конкурсу «Слов’янський базар». Ходили на концерти українських артистів. Хто вам найбільше запам’ятався?
— Мені дуже сподобалася Катя Бужинська, яка отримала Гран-прі. В неї дуже сильний красивий голос і вона має артистичні здібності. Я не розумію українську мову. Але пісні, які виконувала Катя, мені були зрозумілі, так емоційно вона їх співала. Дуже приємне враження справила Таїсія Повалій. Це справжня прима естради. Мені дуже приємно, що пісні з мого репертуару й досі виконуються й вони подобаються публіці. З величезним задоволенням пригадую, як співав Діма Литвинець. Дуже проникливо в його виконанні пролунала «Аве Марія». Цього хлопчика називають українським Робертіно Лоретті. Зараз у Діми почалася мутація голосу і він припинив спів. Маю надію, що перехідний період згодом закінчиться й у вас засяє нова оперна зірка. Ви знаєте, коли я слухаю ваших артистів, то мені здається, що я знову вдома — в Італії, настільки мелодійна українська мова.
