Учора Верховна Рада схвалила запит народних депутатів Григорія Омельченка та Анатолія Єрмака до генерального прокурора Михайла Потебенька й голови Служби безпеки України Володимира Радченка. Назва документа звучить сенсацiйно: «Про порушення кримінальної справи щодо колишнього голови СБУ Леоніда Деркача, народного депутата Андрія Деркача, Вадима Рабиновича й інших громадян з приводу надрукованих в Інтернеті на сайті «Україна кримінальна» фактів їхньої злочинної діяльності та притягнення винних до відповідальності». Згідно із запитом, депутати запропонували «порушити кримінальну справу, створити оперативно-слідчу групу з працівників Генпрокуратури та СБУ й провести повне, всебічне, об’єктивне розслідування кожного факту» згідно з матеріалами, опублікованими журналістом Олегом Єльцовим.
Згідно з цими матеріалами, екс-глава СБУ Леонід Деркач і народний депутат Андрій Деркач нібито мали ділові контакти з представниками організованої злочинності.
Варто нагадати передісторію. 25 червня 2001 року СБУ порушило кримінальну справу за фактом розголошування в матеріалах, розміщених на сайті інтернет-газети «Україна кримінальна», відомостей, що є державною таємницею, тобто за складом злочину, передбаченого статтею 67 частиною 1 Кримiнального кодексу України (розголошування державної таємниці). Одним із творців цього нового інтернет-видання і є журналіст Олег Єльцов, який проходить у цій справі як свідок. Юридичним приводом для порушення справи став факт використання журналістом у серії матеріалів про колишнього керівника СБУ Леоніда Деркача копій декількох документів, що проходили під грифом «Цілком таємно». Сам Єльцов в інтерв’ю агентству Інтерфакс-Україна сказав у понеділок, що не розглядає порушення цієї кримiнальної справи як певне «політичне замовлення».
О.Єльцов заявив, що не має претензій до СБУ відносно того, як ведеться розслідування справи, крім обшуку, який було проведено у нього на квартирі. Журналіст сказав, що з самого початку запропонував добровільно віддати всі наявні у нього документи та матеріали, й необхідності у обшуку не було. О.Єльцов також зазначив, що, згідно з Кримiнальним кодексом свідчення про злочиннi зловживання посадових осіб не є державною таємницею.
Прокоментувати ситуацію «День» запропонував одному з авторів запиту Григорію Омельченку .
— Наскільки були, на вашу думку, правомочними дії СБУ щодо журналіста Єльцова, чи всі дії були продиктовані необхідністю?
— З юридичного погляду, Служба безпеки України мала всі підстави для порушення кримінальної справи щодо розголошення державної таємниці. Для цього не треба зважати на публікації Єльцова, його коментарі, а лише на представлені документи. Важливо знати, хто допустив витік інформації, а це могла бути лише посадова особа. Тому СБУ не може залишатися байдужим. Сам же Олег Єльцов не може бути суб’єктом цього складу злочину, оскільки він не є такою посадовою особою й ніхто йому зберігати державну таємницю не доручав. Але як свідка його залучити цілком можливо. Крім того, можна й обшук провести з метою вилучення необхідних документів. При цьому він, за законодавством, має право й не повідомляти, хто саме йому документи дав. Тим паче немає ніяких підстав для затримки або арешту журналіста, а також переведення його в категорію підозрюваних. Наскільки я знаю, обшук у нього пройшов без будь-яких порушень.
— Вірогідність матеріалів, опублікованих Єльцовим, — ваша оцінка?
— Що стосується самих документів, а не коментарів, можу сказати, що всі документи вірогідні й не були сфабриковані. Більше того, всі ці матеріали підтверджують відомості, які були в нас, а тому депутатський запит має розширені дані. Отже, якщо увагу СБУ привернув журналіст, то чому її не привернули герої його публікацій? Нам уявляється, що розслідування й висновок, чи є в діях зазначених посадових осіб склад злочину, в такій ситуації просто необхідний.
— Ви вважаєте, що такий склад злочину є?
— Це й мають з’ясувати прокуратура та СБУ. Ознаки злочину є, але це не означає, що злочин є, адже не доведено злого наміру. Остаточне рішення за прокуратурою, а не за журналістами й депутатами. Вона має дати офіційне визначення. Визначення може бути будь-яким, але воно має бути, а зараз його поки немає. А якщо немає визначення, то однозначної юридичної оцінки ситуації теж немає.
— Чи може «справа Єльцова» бути частиною політичної технології?
— Я ніколи не замислююся над такими питаннями. Є закон, він має виконуватися, а політика — це щось з іншої площини. Адже йдеться про кримінальну, а не політичну діяльність Деркача. Тут не повинно бути подвійних стандартів. Якщо був витік інформації про кримінальні діяння посадових осіб, то порушувати справи треба як за фактом витоку, так і за фактом діянь. Такі дії не можна ігнорувати, вони мають дістати правову оцінку. Я не закликаю до розправи, можливо, що в діях Деркача не було ніякого складу злочину, але це слід так і сказати. Офіційно на папері визначитися й, відповідно, взяти на себе відповідальність за це визначення. А то що виходить? СБУ забороняє Вадиму Рабиновичу в’їзд в Україну, а він потім приїжджає за допомогою шефа СБУ Леоніда Деркача. Права рука не знає, що робить ліва?
Про те, що скандал розгорається неабиякий, свідчить поки відсутність виразної реакції на те, що відбувається представників партії «Трудова Україна». У понеділок у прес-службі партії «Дню» відмовилися коментувати ситуацію, мотивуючи це «відсутністю основних ньюзс-мейкерів у Києві». Хоча варто зазначити, що в понеділок пізно увечері Андрій Деркач був гостем передачі «Вікна опівночі» на каналі СТБ. Будь- яких коментарів з боку Андрія Деркача не прозвучало (втім, як і запитань журналіста). Учора в парламенті депутати—члени групи «Трудова Україна» — також відмовлялися коментувати ситуацію, посилаючись на недостатню обізнаність або зайнятість.
Залежно від того, хто і як використає обставини, що склалися навколо журналіста Олега Єльцова та депутатського запиту Омельченка — Єрмака, можливий ряд політичних наслідків. Передусім ймовірною є зміна розкладок всередині «Трудової України», корекція передвиборних списків і намірів блокуватися з іншими політичними силами. Однак головне не в цьому. Після «касетного» скандалу керівництво країни зробило значні зусилля щодо відновлення політичної стабільності всередині країни та її зовнішньополітичного іміджу. А розкручування нового «інтернетгейту», — якщо не буде рiшучих дiй влади, — загрожує відкочуванням до ситуації минулої «касетної» зими.
Юлія САБРІ , директор Міжнародного інституту масової інформації:
— Для нас це перший прецедент, коли інформація такого типу розповсюджується в Інтернеті. Показово, що після повідомлень про застосування певних дій до Єльцова уп’ятеро збільшилась аудиторія відвідувачів сайту «Кримінальної України». Для нас залишається під знаком питання, чому кримінальна справа відкривається по факту розголошення державної таємниці, оскільки Єльцову не було відомо, що документи, що потрапили до його рук, містять у собі державну таємницю. І тепер правоохоронні органи мають довести, що журналіст знав, що документи містять державну таємницю, і що він отримав її незаконним шляхом, оскільки у Законі «Про друковані ЗМІ» у статті 42 (про звільнення від відповідальності) говориться про те, що редакція і журналісти не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які містять таємницю, що спеціально охороняється законом, якщо ці відомості не було отримано журналістами незаконним шляхом. А чи була у цьому випадку розкрита державна таємниця чи мова йде про суспільнозначиму інформацію, то це вже вирішать правоохоронні органи — відповідно до букви закону. А наш Інститут буде уважно спостерігати за розвитком подій і у разі потреби буде виступати на захист журналіста.
Євген ГЛІБОВИЦЬКИЙ , «1+1»:
— Ця ситуація свідчить як про те, що у нашій країні не все гаразд у відносинах між мас-медіа і владою, що не існує єдиних правил гри, так і про те, що відносно журналістів може застосовуватися відбіркова система покарань та відповідальності. У той самий час і самі журналісти можуть працювати вибірково проти політиків і, таким чином, перетворюватися на суб’єкт політичного процесу. На жаль, у всій цій справі існує великий чинник позаправових відносин, і тому початок чи кінець такої справи, як свідчить українська практика, залежить від прийняття політичного рішення. Це дуже сумно, тому що, на мою думку, це перший крок у напрямку до встановлення свавільної системи правосуддя. Складається враження, що ми рухаємося саме у цей бік. Але, з іншого боку, слід відзначити, що дуже часто журналісти виходять за межі дії свого мандату. У момент, коли вони виходять за межі медіа і вступають у політику, вони не можуть розраховувати на те, що він (цей мандат) буде їх захищати — до них вже починають застосовувати політичні критерії.
Володимир ПОЛОХАЛО , політолог:
— Що відбувається в Україні? В Україні відбувається переділ політичного ринку, переділ політичного простору в контексті майбутніх парламентських і президентських виборів. І функція журналістів, на жаль, буде полягати у тому, що вони будуть діяти (у рамках цього поділеного і переділеного політичного простору) як виконавці волі тих, хто володіє сьогодні ЗМІ. Якщо журналіст сьогодні ризикує зачіпати якісь гострі теми, подавати інформацію, яка торкається тих або інших груп, то він попадає під молот дуже різкої, запеклої, конфліктної внутрішньоелітної боротьби. У цьому контексті я розцінюю і ситуацію навколо Єльцова.
Коли я сказав, що свобода слова і незалежні ЗМІ неможливі в Україні за визначенням, то це означає одночасно, що не може бути в Україні за визначенням і незалежних журналістів, і ті з них, хто прагне до незалежності і до свободи слова, ризикують часто і власним життям. І ще раз підкреслюю: на жаль, журналістика перетворилася в інструмент маніпулювання суспільною свідомістю.
Дуже складна сьогодні склалася ситуація в Україні також із захистом журналіста. Він захищений тільки у тому випадку, якщо якась група гарантує йому, скажімо, недоторканність. Але ця залежність не від споживачів інформації, а від «спонсорів» або від господарів робить абсолютно керованим, підконтрольним сам мас-медійний ринок і не створює умов для вільної конкуренції мас-медіа, тому що вільна конкуренція передбачає чесні правила гри на політичному ринку. Сьогодні часто буває дуже складно визначити — чи то журналіст виконує волю свого господаря, публікуючи певний компромат, чи то йдеться про дійсно об’єктивну і чесну інформацію. Я не знаю, скажімо, наскільки об’єктивні або необ’єктивні ті дані, які обнародувані Єльцовим, але ця ситуація ще раз висвітлила, наскільки сьогодні залежний журналіст.
Інтернет сьогодні — нарівні з друкованими та електронними (радіо і теле-) ЗМІ — також стає вже не віртуальною реальністю, а інформаційною територією, залежною від цензури і контролю. Тобто в Україні склалася нова масово-комунікаційна ситуація, яка регулюється не міжнародними стандартами. Вона є типово пострадянською ситуацією. І ось саме те, що в Україні затвердилася своя власна модель масової комунікації (яка розрахована не на переконання людей за допомогою інформування і аргументації, а розрахована на маніпулювання суспільною свідомістю — що стає вже нормою), не дозволяє сьогодні громадянам мати можливість вільного доступу до інформації. У цьому значенні дистанція між Україною і європейськими партнерами з колишнього соціалістичного табору значно збільшилася, і я думаю, що сьогодні в Україні практично неможливе поширення об’єктивної і чесної інформації саме через українські ЗМІ.
Я не знаю, як буде розвиватися ситуація навколо Єльцова. Я знаю, що подібні випадки будуть повторюватися — особливо перед виборами. І мені здається, що є сенс цей контекст оголити.
Підготували Михайло МАЗУРІН, Олександра ЛАВРІНЕНКО, «День»
