Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Нова освіта як панацея

Лекційна форма отримання знань безнадійно застаріла
27 грудня, 2000 - 00:00

Пошук чаші Грааля, або будь- якого іншого засобу вирішити всі проблеми раз і назавжди — відрізняє романтиків, ідіотів і винахідників. Я також хочу вкласти свій внесок у перетворення світу в зв’язку з початком нового тисячоліття.

Я категорично незгоден з тим, що панацеї не було, немає й не може бути. Я впевнений, що нею є ефективна освіта.

Головною вадою існуючої системи є лекційна форма, коли вчитель у школі й викладач у вузі в аудиторії намагаються «вбити» знання, замість організації самоосвіти, яка набагато продуктивніша.

Нинішня система виникла в середньовiччя, коли лекційна форма була природною та єдино можливою. Книг спочатку не було взагалі, потім вони були у великому дефіциті і до того ж важкі для сприймання. Минули сторіччя — лекційна форма стала стійким стереотипом. Але сьогодні все змінилося. Книг багато, їх можна писати популярно, так щоб вони легко читалися. Прийшов час аудіоплеєрів, відеофільмів, компактдисків та Інтернету. Навчання в класах, лекції в аудиторіях стали анахронізмом. Я визнаю благотворну роль педагога, коли це видатна людина, артист свого театру. Але таких мало — менше нiж один відсоток усього корпусу педагогів і викладачів.

Сьогодні школяр, студент замість того, щоб читати вдома або в книгозбірні книгу блискучого фахівця, просиджує штани в класі чи аудиторії, слухаючи посередню людину. Таким чином школи і вузи стали сьогодні головним гальмом науково-технічного та соціального прогресу. Усвідомлення цього факту дозволить цілеспрямовано створювати нову систему освіти, прискорювати її впровадження, не сподіваючись на те, що згодом нова система проб’є собі дорогу сама.

У цей час, чи в найближчому майбутньому педагогами називатимуть лише авторів підручників, відеоуроків та відеокурсів, що створюються на конкурсних засадах під громадським контролем. Як мінімум, його можуть здійснювати батьки, вибираючи школу для дитини; або абітурієнти і студенти, вибираючи вуз, предмети для вивчення і професорів. Унікальність, перевага одного університету перед іншим значною мірою визначатимуться своєрідністю та якістю його підручників. Якщо 15 років тому підручник, після того як він був написаний, перебував у процесі редагування і друкування 3 — 5 років, і це якось виправдовувало необхідність лекцій, то сьогодні навчальний матеріал, набраний автором на комп’ютері, може бути надрукований протягом доби.

ДОБРЕ — ЗНАЧИТЬ ШВИДКО

Одного разу я прочитав, що було проведене цікаве дослідження: перевірили коефіцієнти інтелектуальності випускників шкіл і вчителів, які їх вчили. Виявилося, що в усіх випускників показники вищі, ніж у педагогів. Не може бути! — думав я, — вони ж їх учили. Поступово я погодився, що так і повинно бути. Молоді уми, напхані інформацією, виявилися мобільнішими, аніж сиві голови, стурбовані домашніми та господарськими справами. І ці молоді люди, ставши вчителями, також програватимуть своїм учням.

Однак тоді виникає запитання, в якому класі наступає перелом, коли учні стають розумнішими за вчителів. Дослідники, на жаль, не поцікавилися цим. За моєю оцінкою, це наступає у восьмому класі, після чого спілкування учнів з учителями стає небезпечним. Суперечка про те, скільки років вчитися в школі — 10, 11 чи 12, на мій погляд, безглузда. Не може бути однієї цифри для всіх. Здібні, творчі діти повинні у своє задоволення засвоювати програму школи за вісім років, тримати їх понад цей термін — злочин проти них і суспільства. 12 років — це граничний термін для найслабших учнів.

У час Інтернету основною формою навчання, як у школах, так і вузах, має стати екстернат. У початкових класах, мабуть, вчителі і уроки в школі будуть необхідними завжди, але надалі зустрічі педагогів з дітьми корисні лише на консультаціях і громадсько-культурних заходах. У вузах лекції можуть бути залишені лише в окремих випадках, як другорядна допоміжна форма навчання з мінімумом часу, що витрачається на них.

Самостійне вивчення предметів з усіх поглядів корисніше: народжується аналітичне мислення, розвивається вміння вчитися, краще запам’ятовується матеріал. Homo sapiens читає підручник в темпі, який йому найбільш зручний, повертаючись до найбільш цікавих чи незрозумілих місць стільки разів, скільки це знадобиться.

Безумство — писати конспекти на лекціях поквапним криптографічним почерком замість того, щоб усе це читати надрукованим у книгах на білому папері друкарським шрифтом. Хтось заперечить, що істотну роль відіграє моторна пам’ять. Заради Бога — переписуй підручники повністю чи вибрані місця, якщо ти без конспектів жити не можеш. Нові умови конспектування — поза лекціями — незрівнянно більш комфортні: не треба поспішати, можна при цьому роздумувати.

Давно помічено, що чим гірший викладач, тим лютіше він вимагає присутності студентів на своїх безглуздих нудних «піснеспівах», погрожуючи відсутнiм покаранням на іспитах. Об’єктивний контроль прирощуваного розуму учнів і студентів провадитиметься за допомогою комп’ютерів. Мистецтво складати розумні, психологічно і науково вивірені екзаменаційні запитання цінуватиметься так само високо, як і прекрасні підручники. Неправильно складені екзаменаційні запитання можна буде оскаржити в усіх інстанціях, аж до суду. Екзамени, що складаються екстерном, повинні бути суворішими, ніж ті, що проводяться сьогодні на денному навчанні.

Більшість видатних педагогів і вчених стверджували, що головне завдання школи і вузу — це навчити вчитися, а не дати якусь суму знань, які швидко застарівають. Людина повинна вчитися не 12 років у школі, плюс 5 — 6 років у вузі, 3 — 5 років у аспірантурі і докторантурі, вона повинна осягати науки і навколишню дійсність все життя. Це дійсно так. А терміни перебування в очних навчальних закладах треба, за можливості, скорочувати.

На іспитах потрібно перевіряти не пам’ять, а володіння аналітичними здібностями, здатністю знаходити й обробляти інформацію, уміння читати, рахувати, писати і висловлювати усно свої думки. Користування довідниками на іспитах повинно бути завжди дозволеним. Оцінка роботи шкіл повинна включати статистику: скільки дітей закінчили школу нормально, тобто за 8 — 9 років, а скільки змушені були тягнути лямку 12 років.

Тепер, коли читач зрозумів основну лінію статті, я ще раз повернуся до доцільності занять у школі. Так, простіше й ефективніше вчитися вдома. Але, може, головне в школі — не уроки, а перерви, радість спілкування з однолітками? Питання серйозне. Відомо, що вчені, відвідуючи наукові конференції й семінари, завжди зазначають, що основну користь і задоволення на них отримують не від прослухування доповідей, а від спілкування з колегами в кулуарах.

Де школяр навчиться висловлювати думки публічно, сперечатися, якщо він мало спілкуватиметься з однолітками? Значить, треба учневі забезпечити участь у диспутах, колективні походи на природу, спектаклі, виставки, гру в шкільному театрі, заняття в літературних, науково-технічних гуртках, образотворчих студіях тощо. Тобто отримати радість спілкування навіть більшу, ніж він отримує зараз.

Не підриваю я й ролі Вчителя з великої літери. Мені відоме висловлювання Бісмарка, що війни виграють не армії, а вчителі. Їх роль змінюється і навіть зростає: писати загальнодержавні, регіональні й призначені лише для однієї школи підручники відповідально й цікаво.

Жоден гранд просвітницької майстерності не може бути втрачено, навпаки всякий педагогічний успіх може бути тиражовано через Інтернет і телебачення.

Система освіти тісно пов’язана з її змістом. Якість підручників контролювати й підносити на видатний рівень значно легше, ніж лекції. Якщо в тоталітарному чи авторитарному суспільстві лекції іноді були виявом свободи думки, то в демократичному просторі будь-які цінні думки можна викладати в книгах. Придушення екстернату рівноцінне, значною мірою, забороні на освіту.

Я звернувся до Міністерства освіти й науки України за інформацією про стан екстернату в країні. Перший заступник начальника Департаменту вищої освіти Ярослав Болюбаш люб’язно повідомив таке. Екстернат у вузах існував з акредитованих спеціальностей з 1922 до 1951 року; 1988 р. його було відновлено лише в дев’яти вузах СРСР, в тому числі в Київському держуніверситеті ім. Т.Г.Шевченка; 1995 р. — було розширено на новій нормативній базі. 8 грудня 1995 р. з’явився наказ Міністерства освіти України № 340 «Про затвердження Положення про організацію екстернату у вищих навчальних закладах України». Цим положенням і регулюється екстернат і досі.

На мою думку, згадане положення застаріло. Воно поширюється лише на державні вузи, а сьогодні їх вже багато недержавних і число їх зростає. Згідно з положенням дозвіл на відкриття екстернату дає Міністерство освіти за заявками вузів, які своєю чергою повинні самі визначитися, чи потрібен їм екстернат. Надмірна зарегульованість очевидна, але ніхто не поспішає її скасовувати. Чомусь передбачене зарахування до екстернату на умовах, визначуваних вузами, — замість заявного принципу. Дивує вимога, щоб кількість екстернів (осіб, що навчаються і складають іспити екстерном) за кожним напрямком підготовки (фахом) не повинна перевищувати п’яти відсотків від контингенту студентів денної форми навчання. До того ж число екстернів не дотягає до цієї норми через створювані перепони і відсутність інформації про екстернат серед молоді і всього населення.

Жах: 2000 р. лише 787 випускників шкіл України отримали атестати, навчаючись екстерном. У вузах взагалі немає статистики з цього питання, є лише орієнтовна оцінка. Мета цієї статті — звернути увагу громадськості на те, щоб у найближчі роки стало навпаки: 95% або більше можуть вчитися екстерном і лише 5% чи менше — на денній формі.

У згадуваному положенні є запис: «Екстерн, за умови успішного виконання ним індивідуального навчального плану, може бути переведений у число студентів на загальних підставах». Цей пункт може бути замінено на протилежний: «Студент, як за умови успішного виконання ним навчального плану, так і без цієї умови, може бути, за його бажанням, у будь-який момент переведений у число екстернів».

Так, у минулі роки заочна форма навчання давала значно гіршу освіту, ніж денна форма — через відсутність підручників і суворих об’єктивних екзаменів. Але сьогодні — у екстернату інші можливості. Що краще: слухати чи читати? Така сьогодні, на мою думку, головна методологічна проблема освіти. Той, хто вважає, що необхідно і те й інше, — трагічно помиляється. Час, що витрачається на слухання, може з більшою ефективністю бути використаний на читання.

ДОТРИМУЙТЕСЬ ДИСТАНЦІЇ, ЦЕ ВИГІДНО

У високорозвинених країнах останнім часом багато кажуть про необхідність розширення дистанційної освіти, при цьому не забувають вказати, що вона буде активно використовуватися в’язнями у в’язницях. Мені здається, що для пострадянських країн, де ув’язнені часто перебувають по 30 осіб у камерах, розрахованих на 10 осіб, цей аргумент мало актуальний. Навряд чи в таких камерах будуть вивчати «Феноменологію духу» Гегеля, чи особливості банківського кредиту в Канаді. Мені здається, що ця освіта особливо необхідна для фанатів Інтернету, що витрачають даремно час за комп’ютерними іграми вдома і в Інтернеті-кафе.

Постіндустріальне інформаційне суспільство створює точку опори і висуває нові вимоги до освіти, яка може бути тим архімедовим важелем, який здатний перевернути світ. Всі ці гасла — той, хто володіє інформацією, той володіє всім; перемагає не той, хто користується інформацією, а той, хто її створює; розумні здоровіші й живуть довше, високоосвічені мають найвищу продуктивність праці — справедливі. Економіка країн і добробут населення в інформаційному суспільстві залежать від освіти більше, ніж раніше. «Вкидання» в економіку молодих високоосвічених людей, здатних освоїти новітні технології, розвивати науку і техніку — буде вирішальним чинником в піднесенні і змаганні країн.

Це означає, що ставка на ефективну освіту — безпрограшна. Витрати? Підрахуймо! Гонорари авторам підручників, їх друкування, виготовлення відеокурсів, активізація переходу на «машинні» іспити — все це не смертельно. За моєю оцінкою, технічно і економічно цілком можна за два-три роки перейти на нову систему навчання. Важче зламати психологічні бар’єри.

Важливий момент: екстернат у державних навчальних закладах повинен бути безкоштовним. Зараз у вузах при незрівнянно менших витратах — у порівнянні з денним навчанням — за екстернат гроші «деруть». Про школи — не знаю. У недержавних закладах, природно, екстернат буде платним, але це повинна бути найдешевша форма навчання.

Деяким рядовим читачам, а також громадським діячам і керівникам тема розмови може видатися сюрреалістичною. Нагадаю, що екстернат і дистанційна освіта, як за допомогою Інтернету, так і без нього, в світі вже є. Наприклад, у Росії можна назвати Дистанційний центр Академії народного господарства при Уряді РФ (www.cdo. ru/), Російський інститут управління (www.tantal- rim.com/), Міжнародний університет «Співдружність» (www.user.cityline.ru/~iusod). В Україні розкручується Дистанційний центр на базі Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут». Є й інші подібні ініціативи. Йдеться про необхідність докорінної зміни техніки і методології освіти, перетворення малих струмочків на основний потік. Відмова від лекційної форми освіти й заміна її на сучасну, добре підготовлену самоосвіту дозволить різко підвищити її ефективність, вирішити всі проблеми економіки, які не може бути подолано без найкращої освіти, котра постійно підтримується на високому рівні.

Дискусії навколо раціонального навчання тривають роками і навіть сторіччями. А світ, особливо сьогодні в галузі інформаційних технологій, змінюється щодня.

Система засвоєння знань, що iснує у світі й Україні, повністю застаріла, необхідна її радикальна переробка, яка дозволить вирішити будь-які соціальні та економічні проблеми. У зв’язку з появою технічних можливостей (зростання числа комп’ютерів у побуті, розширення Інтернету, різке підвищення оперативності книгодрукування) необхідно зробити ставку на самоосвіту, екстернат, дистанційне навчання. Поки ж державні органи освіти і приватні навчальні заклади можуть форсовано готувати підручники в паперовому та електронному вигляді і відповідно розширювати екстернат.

Сьогоднішні, так звані, реформи в освіті й вищій школі істотно нічого не змінюють і лише відволікають увагу від глибинних реформ. Навпаки, пропонована сучасна ефективна освіта може стати панацеєю.

ДО РЕЧІ

Нещодавно в Києві в Міжнародному центрі перспективних досліджень відбувся семінар зі стратегічних напрямків реформування науки й освіти в Україні. Завданням семінару був аналіз сучасної науково-технічної та освітньої політики. Участь в обговоренні брали представники адміністрації Президента України, Верховної Ради України, секретаріату Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств, українські та міжнародні незалежні експерти, журналісти.

У дослідженні «Визначення напрямків та шляхів трансформації науки та освіти в контексті європейської інтеграції України» зазначається: «За умов постійного економічного спаду протягом перших восьми років незалежності уряд України, не виробивши з самого початку ефективної стратегії реформування економіки, поступово став виконувати функції пожежної команди. Питання фінансової підтримки важливих сфер життєдіяльності країни вирішувалися шляхом постійного перерозподілу ресурсів за принципом ручного управління, основним важелем якого був суб’єктивний фактор. При відсутності стратегічного мислення в урядах, які змiнювалися, це поступово призвело до того, що наукова та освітня галузі випадали з числа дійсних державних пріоритетів... Відтак, на політичному рівні Україна задекларувала європейський вибір, її економіка почала переорієнтовуватись на систему функціонування в ринкових умовах, а наука і освіта залишились орієнтованими на стару систему, активно репродукуючи її».

Сьогодні Україна все ще посідає провідні позиції в космонавтиці, авіабудуванні, технологіях подвійного призначення, виробництві нових матеріалів, зварювальних технологіях. Значний потенціал накопичено, але не реалізовано в галузі інформатики, нанаелектроніки, біотехнологіях, тощо. Належним чином це не використовується в економіці, оскільки зберігається стара структура адміністрування, відомчі й галузеві інтереси якої не відповідають єдиній стратегії економічних реформ та розвитку науково-освітньої сфери. Виходячи з цього, основною метою нової науково-освітньої політики має стати забезпечення відповідності інтелектуального та технологічного ресурсу України вимогам економічних реформ і завданню європейської інтеграції, зазначається в дослідженні. Експерти вважають, що нова науково-освітня політика повинна стати прозорою, розробленою на основі сучасних підходів до прийняття політичних ухвал, що це забезпечить їй широку підтримку громадськості і відповідність потребам суспільства.

Володимир Нікітін, консультант Міжнародного центру перспективних досліджень, доктор культурології сказав: «Реформи в освіті пропонують самі освітяни, і тому зміни, які пропонуються, стосуються важливих речей, але речей педагогічних. При цьому майже не розглядаються рамки, в яких має йти освітня реформа — ринки праці, стратегії розвитку суспільства тощо. Важливо, щоб у змінах у освіті брали участь освітяни, але реформа має бути справою всього суспільства, а не тільки вузькою відомчою справою».

Людмила РЯБОКОНЬ, «День»
Геннадій НЕВЄРОВ
Газета: 
Рубрика: