Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЩОДЕННИК

25 січня, 2000 - 00:00


25 сiчня

До мене на вулиці підійшов колись знайомий чоловік, привітався і запитав: «Вам потрібні гроші?» «Так, звичайно», — відповів я й почав чекати на продовження. Тут мій знайомий протягом якихось двох хвилин розгорнув переді мною картину мого швидкого збагачення, якщо я просто вкладу по суті вельми скромну суму до якоїсь чергової фінансової структури.

Я слухав ці виливи й пригадував, де я це вже чув. Пригадав. Років п'ять тому під час розквіту всіляких фінансових пірамід мій знайомий працював в одній з них агентом. Він ходив по фірмах, редакціях і тоді ще працюючих промислових підприємствах з чемоданчиком, набитим «цінними паперами». Мій знайомий вважався найудачливішим агентом, і за те, щоб його залучити до себе, змагалися відразу декілька «пірамід».

Потім усі вони успішно полопалися, й натовпи ошуканих вкладників почали осаджувати офіси, що опустіли, й усілякі державні органи. Тоді мій знайомий зник. І ось він знов у справі.

Дочекавшись паузи в його розповіді про бурхливе підвищення мого добробуту в недалекому майбутньому, я поставив запитання, що давно вертілося на язику: «А тобі не соромно?» Знайомий на хвилину замислився, потім злегка посміхнувся і сказав: «Я продаю людям найпотрібніший їм товар — надію, а будь-який товар коштує грошей». Зрозумівши, що подальша розмова безперспективна, він ввічливо попрощався, і ще довго його кремезна постать виднілася в натовпі. Знову й знову він зупинявся і заговорював з іншими людьми. Багатьох його пропозиція негайного збагачення цікавила, і мій знайомий роздавав їм якісь бланки, які він із спритністю фокусника діставав із свого пошарпаного чемоданчика й у відповідь записував адреси новоспечених клієнтів.

Я ж пішов узнавати, як ідуть справи з розслідуванням фінансових махінацій минулого. На жаль, нічого, що б давало надію, так і не взнав. Карні справи, правда, не закрито, але й якогось прогресу в них поки що немає. Напевно, в одному з численних томів цих справ фігурує й ім'я мого знайомого, але його це, судячи з усього, не дуже хвилює. Він продає надію. Організація її втілення до його функцій не входить.

Володимир КОНЄВ, «День»
Газета: