Найбільш цікавою частиною засідання виявилося «різне».
По-перше, кільком християнським діячам було вручено нагородні відзнаки
Президента України — ордени «За заслуги» III ступеня. Взагалі- то, вручення
орденів перестало бути надзвичайною подією в житті нашого суспільства,
бо за кількістю орденоносців ми, безумовно, передуємо у світі. Тут, однак,
особливий випадок, ще одне приємне свідчення того, що часи таки змінюються,
панове! Бо нагороди Президента отримали три єпископи Української греко-
католицької церкви, єпископ Церков віри євангельської (П'ятидесятники)
та секретар Церкви християн-адвентистів сьомого дня. Варто підкреслити,
що за радянських часів всі нагороджені зберегали стійкість у своїй вірі
й або служили в підпіллі, як греко-католицькі єпископи Павло, Юліан та
Михайло, або, як Михайло Мурга, відбули за віру довгі роки ув'язнення.
Другим важливим елементом «різного» було розширення складу
— прийняття до лав нових членів. Треба відзначити, що в цьому питанні Рада
дуже консервативна й тримається «канону» традиційності. Більшість її членів
вважає, що бути членом високої Ради може тільки «традиційна» для України»
церква. (Визначення традиційності, втім, кожен член ради розуміє по-своєму.)
Якщо згадати, що в Україні зареєстровано понад 70 різних релігійних церков
та організацій, то 15 членів Всеукраїнської ради не здаються достатньо
представницькими у міжконфесійному сенсі. На нашу думку, однак, спілкування
духовенства чи свіцьких діячів шанованих традиційних церков із новітніми
релігійними громадами («сектами») могло б мати вельми позитивний вплив
на соціальну поведінку цих молодих церков. Їхні лідери відчули б себе не
паріями (а паріям усе дозволено) в релігійному житті країни, а публічними
особистостями, які мають рахуватися з прийнятими умовностями та правилами.
Беручи участь у спільних заходах, духовенство традиційних церков могло
б служити для «нових» гарним прикладом. До речі, ректор Духовних семінарії
й академії УПЦ протоієрей Микола Забуга висловив думку автора цього матеріалу,
сказавши на засіданні: «Щоб бути послідовними, в Раді має бути стільки
членів, скільки в країні зареєстровано церков». Щоправда, це міг бути жарт.
У будь-якому разі, на останньому засіданні, вперше за довгий
час, до Ради було прийнято ще два нових члени — представників Української
лютеранської церкви та Союзу вільних церков християн євангельської віри
України.
Останнє засідання Всеукраїнської ради церков та релігійних
організацій ще раз проілюструвало відсутність у міжрелігійному житті країни
того, що характеризує громадянське суспільство. Приклад — відзначаємо 2000-ліття
Різдва Христового, епохальний ювілей, а заходи з всехристиянського святкування
взяли на себе не церкви, а держава, відділена від церкви. Засідання Ради
організують не її члени, представники церков, а Держкомітет у справах релігій.
Те саме стосується також реалізації будь-яких заходів, запланованих Радою.
Маємо надію спостерігати в новому тисячолітті зміни на краще.
