Визначення галузевих пріоритетів не повинне призвести до нових пільг, субсидій та інших традиційних атрибутів політизованої економіки
Політика «макроекономічної стабілізації» по суті зайшла в глухий кут. Розширення розподільної та фіскально-репресивної функції багатьох ланок виконавчої влади спричиняє протистояння бізнесу та влади, зростаючу «тінезацію» економіки. Дефіцит ресурсів, що дедалі загострюється, веде до подальшої «політизації капіталів», кланового розшарування влади. Критично низький життєвий рівень більшості населення об'єктивно протистоїть соціальному консенсусу, створенню політичної нації та її об'єднанню навколо ідеології економічних реформ.
Продовження нинішньої політики «затягнення пасків» і косметичних поліпшень здатне протягом певного проміжку часу стримувати падіння й навіть забезпечувати незначний приріст виробництва. Проте це, скоріше уявне, зростання не усуне основних макроекономічних диспропорцій, що неминуче зумовить нестійкість цього зростання та подальше наростання політичної нестабільності.
Україні ж необхідно забезпечити стабільно високі темпи економічного зростання вже найближчим часом. Саме в цьому полягає для нашої країни виклик 2000 року. Зрозуміло, для одночасного підйому всіх секторів економіки немає достатніх ресурсів, отже треба визначити галузі, які стануть «первинними осередками» економічного зростання. На нашу думку, такими галузями є виробництво товарів народного споживання та виробництво продукції АПК.
Однак визначення галузевих пріоритетів не повинне призвести до нових пільг, субсидій та інших традиційних атрибутів політизованої економіки. Передусім йдеться про необхідність формування ємного внутрішнього ринку та великого ефективного попиту.
Ми не заплющуємо очі й на можливі негативні наслідки пропонованого рішення. Це інфляція, викликана зростанням сукупного попиту за обмеженості пропозиції на внутрішньому ринку; можливість появи дефіциту через слабку реакцію сукупної пропозиції на зростання попиту; відплив капіталів внаслідок збільшення імпорту та спроб стримати девальваційні тенденції.
Проте перераховані й інші загрози аж ніяк не є критичними для нової пропонованої економічної політики, вони лише визначають відповідні рамкові вимоги. На нашу думку, мінімізувати їхній вплив можливо, якщо відновлення економічного зростання буде починатися з істотного підвищення рівня використання наявного економічного потенціалу України. Іншими словами, початком зростання має стати зростання сукупної пропозиції як основи для підвищення сукупного попиту. І це рішення докорінно відрізняється від спроб забезпечити поліпшення економічних показників за рахунок збільшення грошових виплат населенню, які не тільки малоефективні, а й містять реальну загрозу дестабілізації економічної ситуації.
Емісійне рішення цього завдання не тільки не виключене, а й неминуче — враховуючи надто низький сьогоднішній рівень монетизації вітчизняної економіки, на який, згідно з офіційними даними, істотно не вплинула навіть емісійна політика останніх місяців. На нашу думку, слід створити два канали використання емісійних ресурсів: шляхом розширення обсягів рефінансування комерційних банків і створення реалізації «бюджету розвитку».
Мета такої політики — розподіл емісійних ресурсів у вигляді довгострокових дешевих інвестиційних кредитів із заздалегідь визначеними пропорціями використання, які повинні забезпечити нормальний хід процесу відтворювання. Загалом вона може розглядатися як комплекс заходів щодо підвищення конкурентоспроможності національної економіки в перехідний період.
Стратегія економічного протекціонізму відповідає інтересам переважної більшості суспільства. В разі її реалізації виробники товарів народного споживання та продукції АПК виграють безпосередньо — завдяки розширенню ринків збуту. Підприємства інших галузей також відчують наслідки зростаючої ділової активності, крім того, розширення внутрішнього ринку стимулюватиме прискорене відтворювання капіталів для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів — розвитку ВПК, наукоємних галузей тощо. Торговий капітал виграє від розширення обігу на внутрішніх ринках. Банківський капітал отримає додаткові фінансові ресурси для поповнення власних активів і зміцниться для конкуренції з іноземним капіталом на внутрішніх фінансових ринках. Населення виграє від зростання рівня зайнятості, підвищення прибутків і рівня споживання. Бюджет отримає додаткові прибутки внаслідок пожвавлення економічного життя, що також сприятиме становленню позитивного іміджу держави, передусім в очах власного населення. Навіть МВФ та інші міжнародні організації, якщо їхня мета — дійсно сприяти становленню в Україні ринкової економіки, повинні підтримати розвиток ринків і появу на них нормальної конкуренції.
Отже, є всі підстави вважати, що ідеологія економічного протекціонізму може стати основою для об'єднання конструктивних сил українського суспільства на порозі ХХI століття.
