5 жовтня
Вертаємося з Мончинець. Я показував відомому французькому фотожурналісту Ахмету Селю дорогу до Степана Ковальчука, який «самоув'язнився» на 57 років на горищі хати. Ахмет запевняє, що мончинецький самітник «став живою сенсацією ХХ століття». Погоджується, що у Степана не «поїхав дах». Може, якраз тому, що вилежував-висиджував на горищі. Мій попутник вважає, що ця новина справила більші враження на далеких французів, аніж на близьких українців. «Ахмете, а що пересічний француз знає про Україну?» — запитую. Мовчить. Відтак відповідає: «Знають, що колись була багата аграрна країна». Ото й усе? «Чорнобиль... Корупція...»
Наш автомобіль вже далеко від убогої хати, де самотній Степан. Він, С.Ковальчук, розповідав іноземному журналісту, що «покійна сестра Меланка залишила півмішка картоплі й трохи борошна». «Що ж він буде їсти?» — запитує Ахмет. «А про Кучму, нашого Президента, француз знає?» — продовжую про своє допитуватись у гостя. «Лазаренко...» — чомусь чую від нього. Звертається до водія, щоб зупинив машину. Фотографує на розбитій сільській дорозі зустрічний транспортний засіб — підводу, якою передчасно змарновані дядько й тітка повільно везуть із поля додому трохи бурякової гички для своєї худоби. «Українське село» — пояснює, як підпише фотографію.
Відтепер пересічний француз знатиме і про Степана Ковальчука, про українське село.
