15 травня пройшов другий етап VII з'їзду СПУ. Паралельно в кінотеатрі «Київська Русь» відбувся й з'їзд соціал-демократів Буздугана з тією ж метою — висунути кандидатом у президенти Олександра Мороза.
Як і всі інші «висуванці», СПУ застрахувалася від можливих «тенденційних перевірок» ЦВК зборами виборців, що пройшли напередодні по всій Україні під лозунгом: «Так народному президенту Морозу!» В суботу ж розпочав свою роботу й установчий з'їзд народно-патріотичного об'єднання «Правда — проти сили», за суттю — офіційне оформлення передвиборного штабу соціалістів. Його кістяк на сьогодні складає низка партій, переважно «слов'янської» й «трудової» орієнтації. Керівником президії НПО обрано Юрія Буздугана, очевидно, з метою посилення соціал-демократичної лінії в виборчій кампанії Мороза. Сам лідер СПУ заявив: «Я — соціаліст», але пояснив, що, оскільки «соціалізм і соціал-демократія є складовими частинами єдиного потоку суспільного розвитку, протиріч тут немає». Вибрана СПУ тактика дає можливість і «чистим соціалістам» віддати свої голоси за О. Мороза, й тим, хто вагається між соціалістичними й соціал-демократичними ідеалами, також зробити вибір на користь лідера Соцпартії.
До речі, на з'їзд прибув і представник Компартії (хоча багато хто припускав, що після відповіді «Прощавайте, пане Морозе!», комуністи оголосять анафему й з'їздові СПУ). Проте товариш Цибенко виступив перед вчорашніми союзниками з промовою, суть якої зводилася до того, що у вас, лівоцентристів, «своє весілля», а у КПУ — своє. Відповідь у дусі «не дуже й хотілося», поступила негайно. Голова політради СПУ Йосип Вінський наголосив, що «ніколи ще «ультра»політичні сили різних мастей не були загрозою для режиму», явно натякаючи на «потрібність» один одному Кучми й Симоненка. В свою чергу, Олександр Мороз у доповіді заявив, що «Компартія не є носієм ідеології, яка змогла б об'єднати суспільство. За соціологічними даними, четверта частина виборців підтримує КПУ й стільки ж — СПУ». Цей висновок негайно підтвердили регіонали, зажадавши «чітко визначитися з «комуністичною зрадою» й особисто з П. Симоненком, який зайняв антиморозовську позицію». Можливо, що таку категоричність зумовлено впевненістю в своїх силах, зокрема в тому, що приблизно десята частина місцевих компартійних осередків відкрито заявляє про підтримку Мороза. Очевидно, ще стільки ж «тримають в умі» підтримку екс-спікера. Це, до речі, визнала програма «Сім днів»: у неділю президентський канал, розповідаючи, що збори виборців Харкова, що висунули Мороза, наполовину складалися з представників КПУ, погрозив пальчиком Петру Миколайовичу, мовляв, де ж горезвісна партійна дисципліна?
Але незважаючи на дистанціонування КПУ від соціалістів, останні, як видно, все одно дотримуватимуться лiнiї створення ілюзії появи єдиного лівого кандидата, «напружуючи» президентських штабістів. Інакше, навіщо Морозу заявляти про «консультації», що тривають, «спільні з'їзди на початку жовтня» й «можливий позитивний результат»?
Очевидно, на даному етапі О. Мороз вибере нову тактику — видимості зближення з правоцентристами, вірніше, з їхніми демократичними «уламками». Олександр Олександрович неодноразово наголошував, що не вестиме агітацію проти Костенка, Матвієнка, Пинзеника «хоча б тому, що вони відбиратимуть голоси у Л. Кучми... Так складається, що їхні дії й наміри об'єктивно співпадають з нашими». Очевидно, президентським «штабістам» доведеться прикривати й напрямок Мороз—Марчук: лідер Соцпартії з цього приводу повідомив про негласний «пакт про ненапад», і не виключив, що в серпні (очевидно, коли динаміка обох рейтингів досягне піка) висловиться ясніше.