Важко зустрітися з ними, але все ж кореспондентові «Дня»
вдалося на хвильку вихопити з цієї нескінченної круговерті одну з героїнь.
— Руслано, а що, дійсно остання гонка була найважча
і найважливіша?
— Ще б пак — адже вирішувалася доля вищого титулу, і навіть
просто перемогти нам було замало. Якщо наші суперниці прийшли б навіть
шостими, то ми зрівнялися б по очках, але у них перевага перших місць —
три проти наших двох. Уявляєте, як довго і стомливо тягнулося очікування.
А коли дізналися, що датчанки сьомі, настала, якась хвилина відчуження,
немов опинилася в океані вати, а навколо тебе безмежна тиша.
Однак найважчою була зовсім інша гонка, і я думаю, що саме
в ній ми виграли всю регату. Не пам'ятаю, яка за рахунком, але під час
неї був дуже слабкий, нестійкий вітер, і шанси на успіх були практично
в усіх. Ми йшли другими і раптом відчули: якщо протримаємося на цій позиції
й не зірвемося (тому що ми вже пристосувалися до можливостей і швидкості
нової яхти в сильний вітер), будемо йти обережно й консервативно, то все
у нас закінчиться вдало. Так і сталося, прийшли другими, а цей бриз «підклав
свиню» багатьом нашим суперницям, котрі провалилися, що, зрештою, і потягло
їх назад.
Проте на регаті всі гонки важливі й важкі, завжди треба
боротися, і ми були раді всім своїм третім-четвертим приходам. Головне
було домогтися стабільності, не опинитися за десяткою. У вiтрильному спорті
дуже важко, як, напевно, і в інших видах, весь час бути в найкращій формі.
Так, два останніх сезони ми були в фаворитках, і до нашої манери пристосувалися
інші, що дозволило їм наблизитися.
— До того ж, як розказав головний тренер збірної країни
Віктор Майоров, ви були перед цими головними стартами сезону в цейтноті.
— Увесь час поспішали, поспішали, ледь не спізнилися. То
гроші шукали на переліт до Австралії та й з яхтою була проблема. Та, на
якій ми ганяли весь сезон, залишилася вдома, а нова, куплена в Новій Зеландії,
яка чекала біля берегів Зеленого континенту, ясна річ, була не вивчена.
Не вистачило буквально кількох тижнів для нормальної підготовки. До того
ж (вже якщо не везе, так не везе!) ми з Оленою захворіли і намагалися якнайшвидше
видужати. За цих умов раділи б і призовому місцю, а вже першому — то...
Фантастика якась!
— Нова яхта, що це для вас означає?
— Я вже говорила, що поступово всі стали підтягатися до
нашого рівня, і настав момент, коли треба було шукати щось інше. Давно
мріяли походити на яхті саме цієї новозеландської фірми. І дуже раді, що
вона у нас з'явилася. Тепер залишилося головне — розгадати цю яхту, розібратися
в усіх її загадках, а це досягається тільки на тренуванні, де ми порівнюємо,
пробуємо, експериментуємо.
— Хоч загадок ви і не розгадали, але втретє стали чемпіонками...
— І були дуже здивовані, але головне не це, адже ганялися
ми на акваторії, де буде проходити олімпійська регата 2000 року, до якої
треба досягти піку спортивної форми. Ця акваторія дуже складна — тут близько
розташовані береги і вітер дуже мінливий.
— Але тут вам на допомогу дуже своєчасно прийшов, так
би мовити, розвідник, який зорієнтував на місцевості.
— Так, нам дуже допоміг наш тренер Віктор Володимирович
Коваленко, який зараз працює за контрактом саме в Австралії. Його учні
під час зборів були, якщо можна так сказати, спарринг-партнерами наших
дівчат. Іноді нам сумно, що його немає поряд, але тим радіснішими і кориснішими
є зустрічі.
— Кажуть, що яхтсмени дуже забобонні люди і серйозно
ставляться до різних предметів. Наприклад, скрупульозно і ретельно дають
своїм човнам імена.
— Адже як назвеш яхту — так вона і попливе, говорив капітан
Врунгель з мультфільму. У нас традиція називати яхти сягає давніх часів,
і в цій справі великим докою завжди був Віктор Володимирович, який вибирав
казкові персонажі. У нас були «чоботи-скороходи», «скатертина- самобранка»,
а найулюбленіша — «гуслі-самогуди», на якій ми перемогли в Атланті. І цього
разу на наше прохання він подзвонив через два дні й сказав: «Попелюшка».
Ми відразу — ой, ой, а він нам — «почекайте, почекайте, «попелюшка» себе
виправдає, вона розкриється». Так воно і вийшло.
— У вас особисто є ще один талісман — чоловік Юрій,
який також чудовий гонщик.
— Він — найбільший критик. Ось і після нашого успіху в
Австралії він заявив, нібито це не ми перемогли, а всі інші програли. Його
поради завжди слушні. Це розуміє й Оленка, і ніби з вдячності готувала
нам трьом сніданки під час гонок. Телефонує в номер у готелі (а я люблю
солодко поспати) і голосом дворецького: «Вівсянка, сер»!
— Від імені чоловічої половини газети «День» дозвольте
мені привітати вас з Восьмим березня і побажати, щоб ваша «Попелюшка» в
Сіднеї на Олімпійському балу перетворилася на принцесу.
