Читачка газети «День» із Чернівців Ксенія Покровська надіслала нам сповнену гіркоти кореспонденцію під назвою «Телебачення для тупих» («День», №37). Під листом пані Покровської підписалися б, мабуть, тисячі й тисячі телеглядачів, для яких «ящик» давно став постійним джерелом розчарування й роздратування. Причин багато, і серед них не тільки брак коштів на високостильні передачі. Бо «майстри екрану», за всіма ознаками, задоволені своєю продукцією i щиро не відають що творять — не всі ж на ТБ записні циніки. Більше, ніж грошей, їм, очевидно, бракує професіоналізму, смаку, культури. На щастя, існують докази того, що й за дуже тяжких обставин можна працювати інакше. Як це робить, наприклад, третя програма радіо («Радіо муз»), передачі якої, попри економічну й адміністративну скрути, зберігають шляхетний рівень художньої якості.
Важко сьогодні назвати телевізійний жанр, котрий задовольняв би глядачів. Не є винятком і популярне ток-шоу. Може, через те, що до екранів нас притягують не сюжети, не партійна чи комерційна орієнтація студій, а тим більше не комп’ютерна графіка чи найгучніша електронна музика. Головним там завжди залишається яскрава особистість та конфронтація поглядів, ідей. А за їх відсутності режисери, редактори, оформлювачі, костюмери можуть не метушитися — король залишиться голим, сірим, нікому не цікавим.
Роль особистості особливо гостро проявляється в інтерв’ю. Бо екран добре «просвічує» не тільки гостя, а й ведучого. Якщо в останнього завжди і всюди на першому місці власне «Я», то воно ніколи не відступить на периферію екрана. З ким би журналіст не розмовляв — хоч із Вселенським патріархом! Буває, наприклад, так (студія НАРТ). Ми чуємо голос десь за кадром — це гість ТБ, відомий політик чи вчений, сумлінно відповідає на запитання. У кадрі ж перебуває ведучий. Він комфортабельно, наче в себе вдома, розвалився у кріслі й поблажливо слухає. Як нудно ведучому, як нетерпляче він очікує найменшої паузи, щоб втрутитися й почати неспішно викладати свої думки! Думки, до речі, давно й занадто відомі глядачам. А як часто ми бачимо, що ведучий, замість того, щоб зацікавлено слухати гостя, крадькома, як школяр із шпаргалки, зчитує з папірця свою наступну фразу? На екрані в котрий раз справджуються мудрі слова Олександра Довженка: «Можна прикинутися розумним, справедливим, щедрим, сильним і навіть добрим; не можна, однак, прикинутися інтелігентним».
Гарну програму започаткував кілька місяців тому канал «Інтер». На екранах ми мали честь бачити Неізвєстного, Бредбері, Шиффер та багатьох інших відомих людей сучасності. Однак це було зовсім не так цікаво, як того чекали. Принаймні мені. Через те, мабуть, що інтерв’ю — це діалог, у якому ведучий зобов’язаний так чи інакше підніматися до рівня свого співрозмовника, а не просто ставити запитання (це може робити голос із-за кадру). Не згадуючи вже про те, що діалог зі старим поважним письменником — то один стиль розмови, а з молодою красивою жінкою — зовсім інший. Тут просто неввічливо не зробити комплімент, не висловити, хоча й без слів, свого захоплення. Інакше шоу бракує гри, блиску, живого театру людських стосунків.
Аж занадто вже сказано про «велику героїню» незалежного українського ТБ, про так звану «Вєрку Сердючку» (Пробачте!). Це шоу незмінно вражає просто-таки феноменальною вульгарністю, абсолютною відсутністю смаку. А ще культивує в багатьох із нас комплекс меншовартості, примушує постійно запитувати себе: «Оце й усе, на що ми здатні в царині сміху? Ми, веселий народ, що має таке почуття гумору, таку любов до жарту?»
Сьогодні наше ТБ — то постійне поле битви, де точаться запеклі бої між урядом і ВР, між приватним та державним секторами, між депутатами, кандидатами, партіями, студіями та різними компаніями. Регулярно, як зміна фаз Місяця, хтось із сильних світу цього (в тіні чи на сонці) починає розподіл-перерозподіл телевізійного часу та простору — інформаційного, рекламного, регіонального, персонального. На ТБ частіше, ніж деінде, «летять» голови, перуки, ведучі, програми, студії, меблі. Але після всіх землетрусів незмінним і стабільним залишається одне — якість телепередач. Про цей, зовсім не прибутковий, чинник на ТБ не прийнято часто згадувати. Може, тому, що воно давно вже стало підрозділом рекламних агентств? Глядачі тут зайві.
