Щоправда, головні результати цих переговорів американці вже визначили заздалегідь — Косово має отримати якнайширшу автономію, югославські поліцейські та військові повинні залишити край, а ті з них, хто брав участь в актах геноциду проти мирного населення, мають бути передані під суд Міжнародного трибуналу. Єдиною поступкою Белграду в американському плані є те, що Косово формально залишається в рамках Югославії. Але й тут американці пішли назустріч албанцям, які категорично вимагають незалежності, — остаточно статус Косово має бути визначено через три роки. Фактично Белграду пропонується щось дуже схоже на «чеченський варіант». Щоправда, Росія змушена була згодитися на фактичну незалежність Чечні після ганебно програної війни. У косовському ж конфлікті сила поки що на боці югославів.
Наразі сідати за стіл переговорів відмовляються обидві конфліктуючі сторони. Югослави заявляють, що не матимуть жодних контактів із терористами з Армії визволення Косово (АВК), а будуть домовлятися з якимись «представниками етнічних албанців», хоча зараз у Косово АВК має значно більшу силу та авторитет, ніж прибічники ненасильницьких дій, такі як Ібрагім Ругова. Окрім того Белград відкидає саму ідею міжнародної конференції (на якій великі держави справляли б на Югославію сильний тиск) і наполягає на двосторонніх переговорах з косовськими албанцями.
Останні ж теж висувають попередні умови — АВК наполягає, що переговори можуть початися лише після виведення югославських військ із провінції.
Оскільки обидві конфліктуючі сторони не виявляють волі до компромісу, американці пропонують змусити їх «помиритися» під загрозою застосування сили. Причому вперше йдеться, нехай і формально, про можливість ударів не лише по сербах, а й по албанцях. Американський план передбачає не лише можливі авіаудари, а й введення безпосередньо до Косово міжнародних сил. Лондон і Париж уже заявили про свій намір надати свої військові контингенти для цих сил, якщо вони будуть створені. А Генеральний секретар ООН Кофі Аннан уперше в історії Об’єднаних Націй відвідав штаб-квартиру НАТО в Брюсселі.
Єдиним членом контактної групи, позиція якої дисонує з думкою решти, залишається Росія. Щоправда, заяви росіян уже не є такими різкими, як кілька днів тому, проте одну свою найважливішу позицію вони не здають — Москва далі твердить, що для військової операції міжнародних сил у Косово є необхідною згода Ради Безпеки ООН, а отже й самої Росії. Проте оглядачі не виключають, що якщо війна в Косово триватиме, Москва зрештою дасть свою згоду — наприклад, утримавшися при голосуванні цього питання в Раді Безпеки. Для росіян зараз найважливіше — «зберегти обличчя»: не допустити, щоб таке важливе питання світової політики вирішувалося без їхньої участі. А тим часом у Косово й далі ллється кров...
