МВФ при виділенні кредитів ставить жорсткі умови, адже це невід’ємне право кредитора! Справа позичальника — погоджуватися чи ні, і йому ж нести відповідальність за всі наслідки
Поет якось написав: я виріс в країні незакінчених проб. Це про всіх нас. Ми багато років будували соціалізм і тепер із таким же успіхом намагаємося спорудити капіталізм. Але при цьому виникають колосальні перевантаження, країну постійно трясе, а її економіка все більше руйнується.
В цивілізованих країнах у таких випадках вдаються до точних розрахунків, моделювання, яке, втім, річ звична в економіці. В Україні ж вирішили обійтися без цього.
Надія на удачу не спрацювала, й удар слідував за ударом. Але найстрашнішого було завдано бездарно здійсненим 1992-1993 рр. переходом на так звані світові ціни на енергоносії.
Навіть могутня економіка США переживала найсерйозніші потрясіння, коли 1973-1974 і 1979-1980 років ціни на нафту значно піднялися. Уже один цей приклад повинен був примусити тисячу разів подумати над тим, як набагато складніше завдання (адже в нас йшлося про стрибок цін із символічних копійок до десятків доларів і за декілька місяців) виконати з найменшими втратами. Тим більше, що економіка вже й без того перебувала в критичному стані. Ось де коріння інфляції 1992-93 років, що так проклинають зараз ті, хто доклав до неї руки. Немов люди з високими вченими ступенями і званнями зовсім забули азбучні істини, що підвищення рівня цін неминуче спричиняє зниження виробництва! Саме тоді почалося вимивання обігових коштів підприємств, падіння платоспроможності населення, а звідси — обвал виробництва, зниження надходжень до бюджету. Паралельно зростали ставки кредиту, що особливо болісно позначилося на підприємствах із тривалим циклом виробництва.
Безсумнівно, вивірена грошово-кредитна політика, спрямована на підтримку економіки, могла оздоровити ситуацію. А ось якою вона була насправді, можна дізнатися зі статті Віктора Пинзеника, опублікованої в «Дні» 5 листопада. В ній автор розповідає, що тільки за 1993 р. обігові кошти підприємств зменшилися на дві третини, а лише за три роки (1993—95) кількість грошей у економіці країни (з розрахунку на 100 грн. ВВП) знизилася з 50 до 12,6 грн.! Шкода, що автор відійшов від оцінки правильності такого вибору, адже навіть із точки зору суто теоретичної, метод подолання інфляції витрат (адже ясно, що саме такий характер вона тоді в нас носила) шляхом відносного скорочення грошових мас виглядає вельми сумнівним. Розвиток подій на практиці вилився в національну катастрофу. Потім стрибки цін зменшили свою амплітуду, адже зашморг неадекватної грошово-кредитної політики продовжує душити економіку. Так і проситься порівняння зробленого в нас із лікуванням передінфарктного хворого за допомогою кросу!
А скільки шкоди завдала безглуздо здійснена лібералізація імпорту? Регулювання його — дуже тонка річ. У ідеалі імпорт має бути певним подразником для свого виробника, але ніяк не задушувати його. У нас же, поставивши своїх у найважчі умови, відкрили всі двері чужим. Я бував у країнах, що розвиваються, і ніде не бачив такого засилля чужих товарів, як у нас. Нинішні ж спроби захисту вітчизняного виробника, що широко рекламуються, переважно марні, бо зводяться до збільшення ввізного мита, а не до усунення причин, що заважають нашому виробнику працювати. І це в умовах, коли власне виробництво не задовольняє попиту, особливо на товари першої необхідності, що боляче б’є по людях.
Стало модним звинувачувати в усіх наших бідах міжнародні фінансові організації. Це ще один приклад того, як люблять у нас ставити все з ніг на голову. Так, МВФ при виділенні кредитів ставить жорсткі умови, адже це невід’ємне право кредитора! Справа позичальника — погоджуватися чи ні, і йому ж нести відповідальність за всі наслідки. А ось їх у нас було оцінено явно неправильно.
Некваліфіковані дії призвели до небаченого спаду. На межі зникнення зараз цілі галузі, про які багато країн можуть лише мріяти — електронна, радіо-телевізійна тощо. На тлі стрімкого світового прогресу наша економіка просто деградує — безнадійно старіють основні фонди, технології. Ось дані Держкомстату за 9 місяців: лише 3% підприємств впроваджували прогресивні технологічні процеси, майже 90% не займалися підвищенням технічного рівня виробництва та продукції. Все це означає, що одна з двох складових національного багатства, матеріальна, стрімко зменшується.
Перейдемо до другої, що визначається в основному рівнем освіти та кваліфікації населення. Відомий економіст Богдан Гаврилишин зробив висновок про те, що світовий вплив США досягнуто не лише могутністю економіки, але й «високим духом народу». У нас спад виробництва спричинив різке скорочення бюджетних надходжень — і вже немає грошей ні на медицину, ні на освіту, ні на науку, ні на культуру. Неймовірне зубожіння людей, зростання безробіття до межі підняли напруження в суспільстві, масовими стали настрої безвихіддя, апатії, невіри в саму ідею державності України.
Отже, криза, викликана помилками в економіці, набула характеру національної катастрофи, вона веде до стрімкої втрати національного багатства і фактично загрожує незалежності країни. Ситуація явно вимагає термінових заходів. ЗМІ, які контролюються владою, щодня сурмлять про доленосні рішення, що приймаються урядом. Та чи поправлять вони справи? Прем’єр-міністр нещодавно визнав: «Заходи, що вживалися останнім часом урядом для поліпшення ситуації в енергетичній галузі, дають результати, протилежні очікуваним». Справді, краще не скажеш! Схоже, ці слова цілком можна віднести до економіки загалом, та й чи може бути інакше, якщо немає сміливості назвати речі своїми іменами, визнати помилки. Замість цього суспільство продовжують годувати казочками про мудрі справи, про швидке поліпшення тощо. Адже для цього треба створити передумови, що просто неможливо зробити за допомогою чергового міфу (скільки їх ми вже чули) — нас врятує реальний бюджет. Реальний, тобто гранично урізаний відповідно до куцих доходів від економіки, що колапсує, і що призводить за всіма законами до ще більшого падіння виробництва й усіх пов’язаних із ним бід. Ні, так нашу економіку не вилікуєш! Але це вже тема іншої розмови.
№241 16.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
