Оскільки не хочеться згадувати Гегеля з його завзятими послідовниками, змовчу про спіральний розвиток історії. Краще зроблю посилання на Еклезіяста: «Що було, те й буде; і що робилося, те й буде робитися; і нема нічого нового під сонцем».
Він що, порівнював книгарні радянської України з магазинами пострадянської? Тобто різниця, звичайно, є. Місце класиків марксизму-ленінізму посіли класики пострадянського кітчу. Комуністичні спроби організувати українофільський прес фатально провалилися. Тому асортимент нині визначається не пресом, а попитом і пропозицією.
Попит свідчить про депресивний стан споживачів духовного харчу, який дедалі більше поглиблюється. Букіністичні відділи й цілі магазини зникають як непотрібні. На їхньому місці — круті джинси, проявлення плівки, кондиціонери, праски, комп’ютери, «канцелярські товари із усієї Європи» тощо. Вмирає ланцюжок книгарень на Червоноармійській. Закликати до совісті міської чи іншої влади так само продуктивно, як нарікати на прихiд льодовикового періоду. Магазин «Поезія» на майдані Незалежності втратив не лише внутрішній зміст, але й вивіску. Агонізує система магазинів «Військова книга». Парадокс, але (музи замовкли разом із гарматами), аналогічна ситуація і з магазинами «Ноти». А в самих книжкових лавках панує безлюдний сум, як у магазині «Політична книга» на Бесарабці в середині вісімдесятих.
Я, звичайно, розумію, що продаж одного італійського унітаза приносить більше прибутку, аніж продаж сотні томиків Грушевського і не можу з осудом кивати у бік директорів книгарень і лоточників за те, що вони торгують детективами, кросвордами і «загадками окультизму». Вони всього-на-всього виживають.
Остання моє книжкове придбання — шеститомник Стейнбека. За п’ятнадцять гривень. Немолодій жінці, котра продавала його біля універмагу «Україна», треба було саме п’ятнадцять. На ліки хворому чоловікові. І несуттєво, що п’ятнадцять не ділиться на шість. І що томик Стейнбека не повинен коштувати дві з половиною гривні. Їй треба було саме стільки. На ліки. У мене все похололо всередині, коли я відраховував їй свої п’ятірки, але більше дати просто не міг. Я знав, що завтра може захворіти моя дочка. Чи моя дружина. Чи я сам.
Р. S. Пам’ятаєте «Короля Мацюся на безлюдному острові» Генріха Гольдшміта (або ж Януша Корчака — кому як більше подобається)? «Державний канцлер і скарбничий втекли за кордон, вони ще до війни, потай від усіх, переправили туди коштовності та капітали. У міністра здоров’я — склад аптечних товарів: він туалетним милом і зубним порошком торгує. Міністр торгівлі тримає овочеву лавку й на паях із церемоніймейстером володіє кінематографом. Міністрові освіти не пощастило: він продає на вокзалі газети». На жаль, нашим міністрам пощастило. На відміну від нас із вами.
Р. Р. S. Для любителів статистики додам, що з шести київських магазинів «Академкнига» вижило два. Із двох «Військових книг» — один, та i йому з наступного року відмовлено в оренді. Магазин «Ноти» залишився один, на вулиці Б. Хмельницького. Що тепер буде на Хрещатику, здогадатися неважко. З 87 магазинів об’єднання «Київкнига» залишилося 8 (вісім!). Із тих, що відділилися від об’єднання на початку дев’яностих, не прожили й року — тридцять. Інші виживають за рахунок суборенди та імпортної сантехніки.
№227 26.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
