— Проте я не ризикнув, — каже Олексій, — досвіду тоді не
було ніякого. А в Канни приїхав після перемоги в першому українському конкурсі
«Містер року» відпочити та взяти участь у показі колекції французького
модельєра Клода Бонуччі. Познайомився з безліччю цікавих людей, і з телевізійниками
зокрема. Однак я повернувся додому й поринув у звичне життя, котре абсолютно
влаштовувало мене: робота моделлю у фірмі Михайла Вороніна, навчання в
Київському університеті на факультеті кібернетики.
— Потрапивши до модельного бізнесу, ви бачили своє майбутнє
все ще пов’язаним із точними науками?
— Ні. І все ж таки цього року захистив диплом. Вважаю,
що математика з її вимогою логічного мислення дуже допомагає правильно
оцінювати різні ситуації й знаходити для них вірне рішення.
— А чи не було бажання поміняти вуз чи факультет?
— Було. Хотів би вступити до інституту журналістики, оскільки
теперішні мої обов’язки цілком можна охарактеризувати як журналістські.
Телебачення захоплювало давно. Тому й отримав, врешті-решт, номер телефона
шеф-редактора інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер» Ганни
Безлюдної. Зателефонував їй, відрекомендувався й поцікавився, чи не знадоблюся
як ведучий. Аня вислухала мене, й мов відрізала: «22 роки? Ви занадто молодий».
«Та ви подивіться на мене», — вмовляв я її. І вона погодилася на проби.
Після них повідомила: «Ти сподобався усій режисерській групі. Щоправда,
для «Новин» однаково не підходиш: дуже молодий і відвертий. Та в нас створюється
новий проект, і туди ти вже точно підійдеш». Через тиждень вона запропонувала
мені зайнятися світською хронікою у програмі «Утречко».
— Наскільки авторська ця рубрика?
— Почну з того, що назву — «Толки» — запропонував я. Спочатку,
мабуть, планувалося наситити її плітками. Однак мій образ не підходить
до дешевої кулуарності. Я обрав собі більш світську тематику. Окрім того,
сам підбираю історії для сюжетів і героїв.
№188 02.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
