До чого ж наші жарти схожі на правду! Посадити їх поруч - зовсім як дві сестри. І кожен жарт може довести до сліз при цьому різних.
Хтось при дворі пустив чутку, мовляв Іван Третій, великий князь, збирається засадити брата Андрія до темниці. Андрій кинувся до брата, а той знати нічого не знає. Схаменись, каже, Андрійку, отямся, як я можу засадити рідного брата до темниці?
Стали з'ясовувати, звідки такі відомості. Пішли по ланцюжку й вийшли на Татіщева, слугу великого князя. А куди ланцюжок від Татіщева? А нікуди. Це він пожартував, щоб було смішніше.
За такі жарти слід вирізати язик, але великий князь побоювався, щоб при дворі не подумали, ніби він не розуміє жартів. І дав команду язик Татіщеву не вирізати, а просто порадити тримати його за зубами.
Проте його непокоїло: чому ж це Татіщев так пожартував? На якийсь час забуде, а потім знову вдарить сокирою по голові: ну що за безглуздий жарт? Наче й не жарт. Аж надто серйозний.
І однієї прекрасної ночі за князем Андрієм прийшли. Закували в ланцюги, кинули у підземелля фортеці. Жарт, виходить, виявився правдою.
Ув'язнили князя Андрія навіки, та з усієї цієї вічності він прожив тільки півтора року. Великий князь дуже побивався. Адже він людина добра, та й жарти добре розумів. Не розумів одного: чому вони так схожі на правду?
Зовсім як сестри. Посадиш поруч - не відрізниш. Тому вони й сидять поруч. І в темницях, і в катівнях, і в каторжних таборах - всюди жарт сидить поруч із правдою.
