Оприлюднення російським президентом Володимиром Путіним імені свого наступника, який балотуватиметься на посаду глави держави, викликало великий резонанс у світі. Тому редакція «Дня» вирішила повністю присвятити сьогоднішні «Світові дискусії» російській темі й дати різні погляди на події, що відбуваються в Росії.
Висунення Дмитра Медведєва кандидатом на посаду президента Росії не тільки не зняло внутрішнього напруження в московських коридорах влади, а додало нових невідомих у рішення нелегкого рівняння майбутньої передачі влади. Незважаючи на показну одностайність, що демонструється всіма більш або менш значущими фігурами в російській владі, рішення Путіна щодо свого наступника далеко неоднозначно сприйнято зацікавленими особами. Непрямо це підтверджується новим сплеском конфронтації між так званими лібералами на чолі з новим спадкоємцем і чекістами, які не залишили спроб перехопити ініціативу.
ВАРІАНТИ
Розстановку Путін — прем’єр-міністр, також як і Медведєв — наступник — обговорювали дуже давно. Проте якщо з другим все більш-менш зрозуміло, то до сценарію призначення Путіна главою уряду було дуже багато запитань. Мало хто зі спостерігачів дійсно вірив у реалістичність цієї рокіровки. Не повірили Путіну навіть тоді, коли він сам 1 жовтня на з’їзді «Единой России» дав зрозуміти, що може очолити кабінет міністрів. Нагадаємо, що тоді Володимир Путін не тільки прийняв пропозицію очолити виборчий список «Единой России», але і не виключив, що може прийняти і іншу пропозицію — очолити уряд. Проте такий сценарій суперечить реальному стану розподілу влади в Росії. Адже повна влада переходить все-таки до президента, а її перерозподілу на користь прем’єра ще потрібно домогтися і ніхто не може гарантувати, що цей процес відбудеться безболісно, гладесенько-рівнесенько. І хоча Путін підібрав собі пару, але стосунки в ній вже не відповідають становищу учня і вчителя, це стосунки старшого і молодшого партнера. При цьому самі стосунки виявляються надто заплутаними, адже старший за посадою партнер — Медведєв буде молодшим за своїм реальним впливом і «вагою». Путін, навпаки, з формально меншим впливом володітиме набагато більшою політичною вагою.
Такий стан справ насправді дуже нестабільний і суперечить логіці побудови російської влади не тільки юридичній і організаційній, але і ментальній. Реальна вага президента зростатиме і поступово приходитиме у відповідність як з прописаними, так і реальними президентськими повноваженнями, а можливості прем’єра відповідатимуть місцю поділу виконавчої влади в системі прийняття рішень. Політична система Росії побудована так, що центр прийняття рішень перебуває в Кремлі, хоча конституція і створює передумови, радше, теоретичні, для появи другого, менш впливового, але в деякій мірі автономного центру на рівні уряду.
Якщо Путін дасть згоду на посаду глави уряду, він сильно ризикує, хоча в нього є три способи мінімізації ризиків, пов’язаних із загостренням конкуренції між урядом і адміністрацією президента. Перший, радикальний, але найменше ймовірний. Він полягає в юридичному закріпленні неформального впливу прем’єр-міністра, який зростає, тобто внесення змін до конституції, які дозволяють посилити уряд, що спирається на парламентську більшість. Іншими словами, перетворення країни на парламентсько-президентську республіку. В цьому разі і роль «Единой России» як партії влади значно виросте. Проте цей варіант малоймовірний. По-перше, Путін не раз визнавав, що в Росії президентська влада має бути сильною. Востаннє це чітко прозвучало на зустрічі з представниками «валдайского клубу». «Росія не може бути сильною із слабкою владою президента. У середньостроковій історичній перспективі Росія потребуватиме сильної президентської влади. Ну яка може бути парламентська республіка за відсутності нормальних політичних партій? Це буде хаос», — говорив Путін. Президент також не один раз і абсолютно чітко виступав проти внесення змін до конституції. По-друге, малоймовірно, що Володимир Путін хотів би опинитися в залежності від «Единой России». На сьогодні стратегія Кремля наступна — зберегти за партією влади роль інструмента легітимації політичних рішень у парламенті, але не більше, отож ніякого перетворення її на правлячу партію не передбачається.
Звідси виникає другий варіант — збереження існуючої форми правління з переглядом розподілу повноважень між президентом і прем’єром через федеральне законодавство. Зміни в цьому разі будуть не кардинальними, дуже поміркованими, але можуть дозволити зробити кабінет більш значущим. А втім, роль уряду так і залишиться неполітичною. Проте цей варіант насправді мало що змінює. Поступово президент ставатиме впливовим, а парламентська більшість повільно, але неминуче, почне переорієнтуватися на Кремль.
Нарешті, третій сценарій — проміжний. Він означає, що істотних змін у розподілі формальних повноважень між урядом і Кремлем не буде, а сам Путін розраховує на посту прем’єр-міністра забезпечити більш гармонійне і політично безпечне входження Медведєва у владу. Наразі кандидат фігура політично слабка і в путінському оточенні зовсім не безперечна. Можливо, Путін прийде в уряд, забезпечуючи баланс сил усередині еліт. Хоча уявити такий розвиток подій зараз надто важко. Якось дивно виглядатиме національний лідер на екранах телевізорів, роблячи доповідь про підсумки роботи уряду перед президентом Дмитром Медведєвим або виступаючи перед депутатами Держдуми із звітом про проведену роботу.
ТИЛОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Незважаючи на стабільність, яка посилено пропагується, боротьба в Кремлі і навколо нього загострюється з кожним днем. Плани змінюються так швидко, що не всі встигають зрозуміти, в якому напрямі віє вітер. Спочатку передбачається чинно і благородно в обстановці єдності думок висунути кандидата на пост президента на з’їзді партії «Единая Россия». І оголосити про це партійцям, що зібралися, мав би сам, а ті, хто зібрався, проспівавши потрібну кількість дифірамбів, мають погодитися з найвищою думкою. Після чого партія і весь державний апарат у центрі і на місцях заходилися б реалізовувати плани національного лідера. Однак, як каже італійське прислів’я, домашні розрахунки не зійшлися з цінами на базарі. Довелося поспішати, прізвище і ім’я кандидата змушені були оголосити достроково. І взагалі спостерігається цілковите пропагандистське перегрупування. Із лексикона провідних новин головних російських телеканалів зник термін «національний лідер». У передачі «Реальная политика», яку веде на каналі НТВ кремлівський соловей Гліб Павловський, взагалі нічого не говорилося про лідерство, тим більше національне, а більше про необхідність дружної роботи і про те, що тандем Медведєв — Путін і тільки він може її забезпечити. Майже те ж саме говорив і ведучий програми «Постскриптум» на каналі ТВ Центр Олексій Пушков.
Одночасно пролунав новий залп війни угруповань. З приходом до російського Білого дому прем’єра Зубкова припинилися телевізійні звіти про засідання кабінету міністрів. Про це дав розпорядження сам прем’єр, посилаючись на прохання міністрів. Хоча є думка, що зроблене це було адміністрацією російського президента, якому не сподобався жорсткий тон новоспеченого глави уряду, що дуже швидко набирав рейтинг популярності. Проте, відразу після оголошення Медведєвим пропозиції Путіну зайняти після березневих виборів, а реально в травні 2008 р. пост прем’єр-міністра на засіданні уряду, певна частина якого цього разу транслювалася в ефірі, хоч і у вельми коректних виразах віце-прем’єру і міністру фінансів Олексію Кудріну була влаштована справжня прочуханка. Йшлося про нібито втрачений мільярд рублів, виділений на відновлення потерпілого літом від землетрусу міста Невельська на Сахаліні. Прем’єр вже одного разу у вересні висловлював невдоволення повільністю міністерства фінансів, яке зволікає з передачею коштів на відновлювальні роботи. Тоді він відчитав директора Департаменту економіки і фінансів уряду Росії Антона Дроздова за те, що Невельськ досі не отримав грошей на відновлення, і «заслав» чиновника на Сахалін, наказавши йому залишатися там, поки гроші не прийдуть. Це справило сильне враження: публічних прочуханок раніше не було заведено.
Зрозуміло, що відповідь фінансистів прийшла негайно. На думку міністерства, мільярд, «що загубився» — це не сума, яка існувала і «зникла», а кошти, заявлені адміністрацією області і міністерством регіонального розвитку. Джерела виплат ще треба знайти після затвердження урядом нового кошторису витрат на відновлення.
Новий сплеск протистояння наштовхує на думку, що вибір президентом свого наступника вивів внутрішню боротьбу кланів на новий виток. Чекісти, що зазнали на даному етапі поразки, готували новий важкий удар, і щоб його парирувати, ліберали з угруповання Медведєва — Кудріна змушені були використати великий козир у вигляді пропозиції Путіну обійняти пост прем’єра. Характерно, що діючий президент ніяк не відреагував на пропозицію. З одного боку, він діє за своєю старою і перевіреною методикою тримати паузу і з нею всі угрупування в напруженні до самого кінця, а з другого, можливо, пропозиція, навіть якщо вона і була обговорена, висловлена дещо з поспіхом. Отож Путін, витримуючи паузу ще не прийняв остаточного рішення про свого наступника. Як сказало одне джерело в Кремлі, зараз опрацьовується сценарій висунення ще одного «технічного» кандидата. Начебто з метою «більшої демократичності» в президентській кампанії. Чекісти дуже наполягають саме на такому варіанті. Їм є чого побоюватися. Генеральна прокуратура розпочала тотальну перевірку Слідчого комітету. Про напрям її чітко говорить наказ заступника генпрокурора Віктора Гриня, в якому він зобов’язав підлеглих «навести характерні приклади порушень», яких припускаються в реєстрації і розгляді повідомлень про злочини, «навести приклади характерних способів приховування злочинів від обліку», «навести приклади виявлення фактів порушення встановлених термінів затримання підозрюваних, неповідомлення родичів затриманих, консульств або посольств під час затримання іноземних громадян». Ураховуючи, що той же Віктор Гринь закрив другу справу проти заступника Кудріна Сторчака зрозуміло, що наступ ведеться широким фронтом. Безсумнівно, що вибір президентом свого наступника певною мірою надихнув супротивників чекістів. Кудрін негайно отримав дозвіл відвідати свого заступника в Лефортово, якого він домагався більше місяця.
Очевидно, що з метою перехоплення ініціативи чекістів і девальвації можливого висунення їхнього кандидата і була зроблена пропозиція Путіну стати в майбутньому прем’єром. Принаймні, щоб таку пропозицію не зробила протилежна сторона.
Уже довгий час російський президент всіляко дистанціюється від боротьби угруповань у своєму оточенні. У результаті чекісти на якомусь етапі отримали перевагу. Для вирівнювання ситуації зроблено крок у бік так званих лібералів в особі Дмитра Медведєва. Але чекісти зброї не склали і з таким становищем не змиряться. Путіну потрібно буде зробити черговий нелегкий вибір. І посада прем’єра йому в цьому мало чим допоможе.
