Литва стала країною Євросоюзу 2004 року і пішла курсом розвинутих європейських держав упевнено і послідовно. Її прогрес, порівняно з іншими республіками колишнього СРСР та Україною — в тому числі, очевидний, але цьому передувала така обставина: беззастережна ідеологічна відмова від радянського минулого та своєрідна люстрація історії — тієї, яку, між іншим, і для литовців, і для їхніх прибалтійських сусідів, і для всіх нас було «написано» в Кремлі. Отже, із «совком», зі спадщиною Леніна — Сталіна покінчено. Але в одному місці у Литві існує своєрідна «заповідна зона».
* * *
Парк Грутас створений у популярному в Литві та за її межами курортному містечку Друскінінкай. Одному заможному чоловікові заманулося на купленій ним землі, не надто придатній для капітального будівництва, влаштувати музей під відкритим небом. Передісторія така.
Раніше по всій Литві й у сусідніх республіках демонтували монументи і скульптури ненависного радянського режиму. Але у зв’язку з відсутністю зазначеного у відповідних документах «встановленого порядку їх зберігання» ці статуї залишилися валятися на складах і у дворах. 1998 року Міністерство культури Литви оголосило конкурс, і всі вцілілі пам’ятники радянського періоду вивезли в містечко Грутас. «Символи епохи» литовський капіталіст отримав безкоштовно, утім, забуті й непотрібні пам’ятники комуністичним вождям отримали «друге життя». У парку Грутас зібрано величезну кількість бюстів, пам’ятників, барельєфів Леніну — Сталіну, іншим більшовицьким діячам всесоюзного та місцевого масштабу. Ціла епоха тоталітаризму шостої частини світу під назвою СРСР тут представлена різноманітно — не тільки пам’ятниками більшовицьким лідерам. В імітованих бараках відтворено весь табірний «антураж» ГУЛАГу. Біля входу в парк вас чекає вагон-»теплушка» — такими в Сибір із різних республік Союзу депортували цілі народи. А зі сторожових веж, через колючий дріт на вас дивляться обличчя «вертухаїв-автоматників», цих безжальних охоронців сибірських таборів. Ясна річ, тут це імітація. Зрозуміло, що це всього лише манекени... Але все одно страшно.
Багато монументів тут мають свою, часом унікальну історію. Наприклад, пам’ятник радянському солдатові-визволителю. Він багато років простояв на одній із вільнюських площ. Під час демонтажу всередині його знайшли капсулу з іменами будівельників. Ними виявилися... німецькі військовополонені.
А ТИМ ЧАСОМ У РОСІЇ
У Росії до 70-річчя Перемоги у Другій світовій війні встановлювали пам’ятники і меморіальні дошки Йосипові Сталіну. Зокрема, меморіальну дошку Сталіну повісили в місті Уссурійськ Приморського краю РФ. Незабаром пам’ятник Сталіну з’явиться і в місті Дагестанські Вогні. З такою ідеєю виступив мер Галім Галімов. У Красноярському краї комуністи звернулися до губернатора з проханням відвести місце під установку «вже відлитого на народні гроші» бюста Сталіну. Домагаються установки таких пам’ятних знаків на вшанування «батька народів» і в Нижньому Новгороді, Махачкалі, Каспійську, Петербурзі та Москві.
Коли ж вести мову про нас, нашу історію і наше майбутнє, то на мою думку, українцям варто наслідувати приклад литовців. Чому б у Полтаві, скажімо, не відкрити свій парк — з аналогічним меморіальним та ідеологічним наповненням? Безкоштовно дарую цю ідею тим, хто має в душі патріотичні почуття і кошти, щоби втілити її. «Просунуті» підприємці на цьому змогли б зробити непоганий бізнес...
А ТИМ ЧАСОМ У ЛИТВІ
У Литві продовжують гнути свою лінію щодо залишків ідеології тоталітаризму, виражених у монументальній пропаганді міст та сіл цієї країни. Важливою подією в Литві, безсумнівно, нещодавно стала ліквідація скульптурних композицій на вільнюському Зеленому мосту. Опозиційні видання з цього приводу вибухнули цілою зливою ядучих реплік. Мовляв, про які нагальні проблеми — про безробіття і гострий дефіцит кваліфікованих працівників у країні, спад виробництва тощо, — ще можна говорити ? Яке повторення долі Греції? Радянські скульптури — ось, мовляв, для литовського уряду першорядна проблема держави! Звісно, ініціатори знесення бронзових фігур на горезвісному мосту очікували подібної реакції. Їм не вперше чути, що вони буцімто дають приводи для звинувачень у тому, що воюють із власною історією.
