Ужоцьку дерев’яну церкву Святого Михаїла вважають однією з візитівок Закарпаття. Храм стоїть під Ужоцьким перевалом і вражає своєю гармонією з довколишнім ландшафтом, ба більше, своїми обрисами церква певною мірою повторює контури гір, що виступають за нею. Прикметно, що одну з найцікавіших споруд бойківського стилю було збудовано 1745 року майстрами Павлом Тонівим з сусіднього села Бітля та Іваном Циганином із села Тихого — і з того часу, а це вже 267 років, церква є діючою.
Ужоцька святиня входить до переліку 16 церков (по вісім від Польщі та України), що претендують на особливий статус у списку спадщини ЮНЕСКО. Остаточне рішення щодо цього буде ухвалено на черговій Генеральній Асамблеї ЮНЕСКО 2013 року. А цієї осені заключну експертизу церкви Святого Михаїла в селі Ужок робитиме представник ООН з питань освіти, науки і культури. Звісно, споруда протягом трьох століть не могла уникнути втручання в її архітектурний стиль, зміни інтер’єру, непродуманих ремонтних робіт і використання сучасних матеріалів, що не пасують до історичної споруди. Якщо врахувати ці зміни, то виникає питання: а чи має церква шанси потрапити під захист ЮНЕСКО?
Будьмо реалістами. Після детального аналізу виникло багато сумнівів щодо можливого успіху, адже практично нічого не зроблено для того, щоб усунути раніше відзначені недоліки. Церковна громада роками вносила (з добрих намірів) корективи в споруду й відчутно спотворила її інтер’єр. Уявіть собі, що скрипку Страдіварі, Гварнері чи Аматі пофарбують олійними фарбами, оздоблять стрічками. В Ужку практично всю дерев’яну частину інтер’єру храму заховали від людського ока, загорнувши у розмальовану «обгортку», штучні матеріали, а піддашшя покрили картоном й папером, намалювавши на них образи святих. «Хтось підказав, — зізнається представник церковної громади, — що так буде тепліше взимку...»
Нещодавно в Ужок приїхала група польських та українських експертів, фахівців культури, представники сільради, церковної громади, щоб оглянути храм та оцінити його стан. «Можна подякувати вірникам села різник поколінь, що зберегли цей шедевр, і він залишається діючим храмом. — говорить начальник Управління культури облдержадміністрації Юрій Глеба. — Але водночас потрібно прислухатися до зауважень експертів і поступово, вишукуючи спільними зусиллями кошти, повернути будові первозданний вид. Для цього, звісно, знадобиться час і немалі капіталовкладення, бо перелік необхідного досить великий. Є дрібні вади, але багато зауважень і рекомендацій реалізувати непросто».
На думку експерта з Варшави, заступника директора Національного інституту спадщини Маріуша Чуба, вносити такі зміни в пам’ятку архітектури — неприпустимо. «Навіть не зустрічав чогось подібного на теренах нашої держави або десь у Європі. Проте трагедії не сталося, бо практично все можна виправити, повернути цьому дерев’яному витвору архітектури оригінальний вигляд. Передусім варто зняти зі стін пластмасову ламберію (так звану вагонку), штучні матеріали, які повністю приховують дерев’яні частини споруди, заважають їм дихати, ведуть до загнивання. Такі видозміни оригіналу представник ЮНЕСКО точно не сприйме. І якщо ззовні все гаразд, то всередині храму треба попрацювати, щоб повернути йому колишню природну красу», — пояснює експерт.
Директор Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовкві, архітектор, член дорадчої групи при директорові Музею-палацу у Віланові (Варшава) Володимир Герич до слів колег додає, що варто звернути увагу й на зовнішній вигляд храму. За його словами, нові бетонні доріжки, що ведуть до церкви, — річ неприпустима: доріжки, як і сходи, потрібно викласти з кам’яних плит, як це було колись. Адже бетон — це провідник вологи, від нього дерево псується. Також потрібно зняти або перемістити в інше місце таблички в рамках при вході — вони закривають стародавні історичні написи імен майстрів, кураторів. Крім того, церква не проглядається з шосе, тож варто домовитися з господарями саду навпроти, щоб восени трохи обрізали дерева, — відкрили святиню для очей усіх мандрівників.
«А щодо інтер’єру, — пояснює пан Володимир, — то потрібен кошторис реконструкції, й тут на допомогу парафіянам повинна прийти держава, адже мова йде про значну пам’ятку культури. На Львівщині, приміром, обласна влада часто виділяє кошти в таких випадках (до 5 млн щороку). Насамперед треба розробити обласну програму реставрації церкви, а потім шукати кошти під неї. А коли експерт ЮНЕСКО побачить, що важливі роботи розпочато, то його вердикт може бути позитивним».
Внесення в списки спадщини ЮНЕСКО коштів не приносить, але може привернути увагу великої кількості туристів. А це, зрештою, означає поповнення церковної каси для догляду за храмом і гарантія його подальшого збереження у доброму стані.
