Постановка опери «Безумний день, або Весілля Фіґаро» — другий спільний проект Театру опери і балету ім. С. Крушельницької і Львівської національної музичної академії ім. Лисенка (попередній був «Дон Жуан» у 2015 р.). Вистава народжується у творчому тандемі: режисер — Василь Вовкун, сценографія — Тадей Риндзак, балетмейстер — Сергій Наєнко, диригент — Юрій Бервецький (він також є головним диригентом оркестру Академії та художній керівник Оперної студії і фактично став сполучною ланкою між двома креативними інституціями). Також участь у проекті беруть оркестр і хор (хормейстер — Мар’ян Телішевський), більше двох десятків студентів та недавніх випускників вокального факультету — солістів майбутньої прем’єри. Для створення сценічних костюмів запрошено Мар’яну Громиш, яка перед тим вдало заявила про себе у виставах Театру «Маленький принц» А.Сіренко та «Попелюшка» А.Спадавеккіа.
Обізнаний читач звернув увагу на назву спектаклю. Вона така, як у комедії Бомарше: «Безумний день...». Моцарт же на перше місце поставив «Весілля Фіґаро...». Чому ж така зміна у традиційній назві? Це сталося волею постановника Василя Вовкуна.
— В опері закладено подвійний підтекст усіх подій і завдань, які об’єднають кожну особу... Ми ніби не вміщуємося в тему самого тільки «Весілля Фіґаро», зазначає режисер. — Так, вона для нас — одна з головних вихідних подій, що творить масу інших. Не менш важливих і значущих... Справді безумний день може бути єдиний у людському житті — як потреба і вибух, як даність, що кардинально змінює саме життя, простір, в якому через повстання проти себе самого відкриваються нові змісти... Безумний день — це дихотомія: форма пред’явлення метафізичної волі та інструмент її реалізації в абсолютно новий спосіб; це великий шанс створення й відчуття чогось нового, незвіданого, спокусливого; це процес постійний і незворотний, правдивий і грішний... Тому наша художня форма, стилістика, навіть катарсис існування в опері «Безумний день» є з паралельної реальності Моцарта, але не без нього самого. Наша творча енергія скерована на пошук екзистенцій них смислів і вибудовування як моцартівського художнього світу, так і збереження власного «я»; на подолання натиску стереотипів, який тисне і ламає звідусіль.
Артисти й постановники майже у повній готовності. Плануються ще три передпрем’єрні покази у Львівському академічному муніципальному театрі «Воскресіння».
Нагадаємо, вперше «Весілля Фіґаро» побачили глядачі Відня 1786-го, а через шість років ця опера звучала у Львові, що свідчить про міцні оперні традиції нашого міста. І ось легендарний моцартівський твір перейшов місток довжиною понад два століття. Нова смілива, в оригінальному сценічному вирішенні вистава, бо постановники мають ціль — ламати рутинність.
