Народжений під час Революції Гідності новий канал «112 Україна» дуже швидко вийшов на рівень загальнонаціонального. А його рейтинги почали демонструвати лідируючі позиції серед інформаційних мовників. Однак достатньою мірою оснащений технічно та кадрово канал раз по раз опиняється в епіцентрі інформаційної уваги. «День» розпитав головного редактора телевізійного каналу «112 Україна», відомого ведучого Павла КУЖЕЄВА про головні досягнення і прорахунки молодого мовника, конкуренцію між інформаційним ТБ та особливості роботи журналістів в умовах «гібридної війни» РФ проти України.
— Канал «112 Україна» нещодавно відзначив третю річницю свого існування. Рейтинги свідчать, що ви не просто знайшли свого глядача, а й дуже швидко стали одним із найпопулярніших інформаційних мовників у країні. Однак, вочевидь, були і певні «провали» в роботі, адже, як відомо, не помиляється лише той, хто нічого не робить. Що б ви особисто назвали головним досягненням і головним уроком «112 Україна» за ці роки?
— Обираючи дату прем’єрного виходу в ефір, ми шукали якусь значущу подію в історичному календарі, опрацьовували анонси прийдешніх інформаційних приводів. І так сталося, що на один день — 28 листопада 2013 року — випали всі наші бажання! Вільнюський саміт Східного партнерства став не тільки приводом для запуску телеканалу, а й назавжди змінив Україну і наші попередні напрацювання телеформату.
— Тоді про це ніхто ще не здогадувався, і ми щиро раділи своїм першим ексклюзивним кадрам: приїзд до Палацу правителів Великого князівства Литовського президента Януковича. Що трапилось далі, країна і світ бачили завдяки і нашим цілодобовим трансляціям.
До фізичного навантаження на безсонний колектив тими днями додавався і неймовірний психологічний тиск.
Пригадую, ведемо трансляцію з Хрещатика, і там хтось когось кудись веде, припечатуючи стусанами. Після того перемикаємось на локацію в Маріїнському парку. Там юрмляться спортивні парубки, тупцюють довкола порожніх пляшок люди з гаслами і символікою.
Здавалося б, просто показуємо життя як воно є. Але і там, і там нашим кореспондентам обіцяли повідривати ноги, якщо раптом ще раз зустрінуть. (Щоб не знімали напряму в ефір.)
Ми і це пережили й одними з перших привчили країну до стрімів задовго до моди на прямі трансляції у соцмережах.
Тоді ж через соцмережі вели кампанії індивідуального цькування працівників «112 Україна». Погрожували убивством, каліцтвом... Хтось не витримував і звільнявся, турбуючись про своїх дітей, сім’ю. Регулярні евакуації з робочих місць через «замінування» ми вже сприймали, як не запланований «перекур». Така тоді була політична погода...
Тим часом лідери опозиції регулярно ходили до Януковича. В аеропортах сідали поодинокі літаки з європейськими політиками на борту. Набирали висоту чартери з тутешніми VIPами.
Про все це ми повідомляли у прямому ефірі, влаштовуючи вечірні диспут-студії за участі всіх причетних до подій на київському Майдані і Майданах решти міст. На жаль, ці розмови зводилися до нуля — ніхто в тому колапсі не міг дати ради собі і решті, ніхто не знав, яким буде завтрашній день.
Крок за кроком ми надихалися усвідомленням своєї місії: інформувати без купюр, надавати слово кожному... Так є і зараз.
Минув час. І ті, що під час Євромайдану-Революції Гідності були налаштовані проти «112 Україна», нині охоче дають нам інтерв’ю і навіть ображаються, якщо їх пару тижнів не запрошують до ефірного слова.
Після упокоєння Небесної Сотні й самоекспорту Януковича я знайшов відповідь на запитання колег: «Паша, це колись закінчиться?» — «Вже ніколи...»
Історія становлення і розвитку «112 Україна» — це й, без перебільшення, похвилинний літопис подій в країні за останні три роки.
— Сьогодні конкуренція між інформаційними каналами зростає. В Україні їх біля 10. Ця конкуренція є на користь?
— Поява «112 Україна» в телеінформаційному просторі України означала, що все в телевізорі уже ніколи не буде таким, як раніше.
Ми задали темп. Ми — трендсеттери. Ми унікальні своїм почерком, голосом, обличчям. Під час заппінгу (перемикаючи канали) на нашому каналі зупиняються довше від решти. І залишаються.
А доцільність існування такої кількості інформаційних телеканалів на ринку визначиться вже за два, максимум три роки. На їхню долю вплине прогрес, глядач і політичний успіх власників.
— Путін днями затвердив доктрину інформаційної безпеки. Чи відчуваєте ви як професійний журналіст, відомий ведучий та редактор на ТБ готовність України затвердити доктрину інформаційного наступу?
— Дежавю. Навіть побіжний огляд цієї путінської доктрини переадресовує мене до контенту уже існуючих документів держави Україна.
Радбез Російської Федерації пише майже тими ж словами, що й український Закон «Про основи національної безпеки». Це і «посилення негативного зовнішнього впливу на вітчизняний інфопростір», і «загроза розмивання культурних і духовних цінностей, національної ідентичності».
Також ще десять років тому в українських документах був прописаний алярм щодо інформаційно-комп’ютерних систем, браку фінансування програм інформатизації тощо. Наче під копірку все або майже все, про що говорили останні десять-п’ятнадцять років фахівці в галузі оборони і безпеки України, оголосив Путін у своїй свіжій доктрині.
Але про який інформаційний наступ ви запитуєте, коли у провідних світових виданнях не було і немає регулярних публікацій проукраїнського змісту?
Де наше інформаційне лобі? Де інтерв’ю у «Тайм» чи «Вашингтон Пост» або «Файненшл таймс», «Нью-Йорк Таймс», «Атлантиці» українських міністрів? Мовчу навіть про гіпотетичну участь українських можновладців у теле— і радіопередачах закордонних ЗМІ...
За 25 історичних років згадування про Україну у світових медіа це: Чорнобильська катастрофа, розпад СРСР, арешт Лазаренка, журналіст, Майдан, футболіст, боксер, Євро-2012, Майдан, Крим-анексія, Донбас-війна, офшори, корупція, демографічна криза...
Та ми й самі мало про себе знаємо. От нещодавно ледве вмостили телебашту на Карачуні. А скільки цьому передувало скандалів із саботажем на межі державної зради в концерні РРТ?
«112 Україна» через супутник, інтернет дивляться мешканці окупованих територій Донбасу, анексованого Криму. Більше того, ми відкрили постійно діючий кореспондентський пункт у Брюсселі.
Доки хтось у кабінетах продукує інформаційний шум, наш канал максимально насичує ефір актуальною інформацією про Україну і її роль у глобальних процесах.
Про які ідеологічні диверсії, мережу іншомовних агентів впливу, культурологічну інвазію, роботу з неформальними організаціями може йтися, коли серед наших політиків і чиновників розуміння інформаційної безпеки часто полягає у хіба що пін-коді в банкоматі, паролі на мобілці або забороні заходити у владні установи з усілякими гаджетами?
На базі яких розрахунків і моделювань визначають обсяг бюджетування інформаційної безпеки держави? Що, врешті, отримує суспільство в обмін на інвестиції у вигляді податків?
Влада як була підзвітна сама собі, так і надалі сама для себе визначає обсяги, ліміти і преференції.
Нас доб’є кадрова некомпетентність, повсюдний страх ухвалювати рішення і нести відповідальність. Мало хто здатен піднятися над проблемою і осягнути її масштаби згори, в комплексі. Чи не тому наша інформаційна баржа блукає у кільватерах російської пропаганди?
Бачу, що багатьом так і кортить по-кремлівському закрутити гайки цензури під гаслами наведення порядку і дисципліни в інформаційному просторі як запоруку безпеки. От тільки паростки громадянського суспільства заважають.
— Медіа в умовах гібридної війни: злочинний пацифізм чи громадянська позиція? Чи варто, на вашу думку, розвивати тему толерантного ставлення і мирної дискусії з терористами?
— Я теж звернув увагу на цей оксиморон президента: «злочинний пацифізм». Але в контексті вашого запитання про медіа у гібридній війні чи не бракує нам чітких формулювань? Чи не говоримо ми різними мовами, коли йдеться про гібридні війни? То ж доки не упорядкуємо глосарій, тупцюватимемо на місці, вигадуючи кожен свою есперанто.
— Завершується 2016 рік — час для підбиття традиційних підсумків. Що, на вашу думку, стало головною подією інформаційного року? Чи змінився взагалі порядок денний українських медіа?
— Телеканалу «112 Україна» не соромно за зроблене впродовж 2016 року. Доказом цього є наша першість серед інформаційних мовників країни і присутність у ТОП-10 загальнонаціональних телеканалів.
А головною інформаційною подією нехай стане накриття Аркою 4 енергоблоку ЧАЕС! Щодо порядку денного українських медіа, то було б класно, якби наступного року ми спробували зрозуміти причини і наслідки наших щоденних струсів. Щоб зупинили цей гопак на граблях.
І щоб не було у нас потім важкого «післязавтра» з наслідками, як у тому сумному анекдоті: «Нехай наступний, 17-й, рік буде кращим за цей, 16-й» — тостували українці сто років тому»... Ну, ви зрозуміли, про що мова. Дякую, що ризикуєте знати більше разом з нами!
