Минулої неділі в Україні розпочався опалювальний сезон. Але ця добра новина — ще не причина для повселюдної радості. Соціальні об’єкти — школи, дитсадки, лікарні — мають бути підключені до тепла в разі зниження температури в приміщеннях до 16 градусів, йдеться в повідомленні на сайті Кабміну — а об’єкти житлового фонду отримають тепло за (середньої) температури нижче 8 градусів протягом трьох діб». Але метеорологи оголосили: йде бабине літо. Отже, з теплом у квартирах, швидше за все, ще доведеться зачекати.
КАРТИНА І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
При цьому в уряді підкреслюють, що забезпечення споживачів теплом і гарячим водопостачанням є прямою й повною відповідальністю місцевої влади, як і формування тарифів за спожиті енергоносії. Мовляв, уряд уже зробив усе від нього залежне: запаси газу й вугілля в країні цілком достатні. І прем’єр-міністр Володимир Гройсман запевняє, що підстав для підвищення ціни на газ в Україні зараз немає, й тому на місцях не можна допустити зростання цін на тепло та гарячу воду. «Розраховую, що місцеві керівники відповідально поставляться до цього й не дозволять собі жодних підвищень», — підкреслює прем’єр, явно знімаючи відповідальність за можливе підвищення тарифів з уряду і повністю перекладаючи її на місцеву владу.
Тим часом змальована главою уряду добра ситуація у сфері теплопостачання далеко не повністю відповідає дійсності. Контраргументи для сказаного Гройсманом можна знайти в повідомленні прес-служби «Київенерго», де повідомляється, що в столиці тепло вже почали отримувати дитсадки й медичні установи. Дата підключення інших об’єктів соціальної сфери столиці, а також бюджетних організацій і установ поки залишається невизначеною. При цьому в компанії додають, що не можуть гарантувати якість і безперебійність опалювання бюджетних організацій цього сезону. Проблема в Києві (і не лише) полягає в тому, що уряд не ліквідував різницю між закупівельною ціною газу й тією, що передбачена в тарифі.
КОНТРАРГУМЕНТИ
«НАК «Нафтогаз України», — пояснюють у «Київенерго», — продає компанії природний газ для опалювання бюджетних організацій за ціною 7,9 тисячі гривень за тисячу кубометрів, а в тарифі на виробництво теплоенергії його вартість становить 4,94 тисячі гривень.
Як порахували у «Київенерго», така різниця обертається для компанії щоденним фактичним збитком від постачань тепла лише соціальним об’єктам столиці в 1,2 мільйона гривень. З похолоданням ці збитки зростатимуть. До кінця цього року вони можуть перевищити 540 мільйонів гривень. Причому джерело погашення збитків не передбачене ні в міському, ні в державному бюджетах, зазначають у «Київенерго» і не виключають, що в цьому опалювальному сезоні можуть постраждати «якість і безперебійність забезпечення теплом бюджетних організацій».
Щоправда, цими днями киян обрадувала Національна комісія, що регулює сфери енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП). Вона знизила тариф «Київенерго» на централізоване гаряче водопостачання для населення на 4,5%, а також на 2% знизила ставку тарифу на опалювання. Але киян таке рішення навряд чи врятує, оскільки тарифи на гарячу воду та тепло залишаються вкрай високими через ціни газу. Зате істотно зростуть збитки «Київенерго», що створить компанії труднощі в її операційній діяльності, зокрема розрахунки за газ і підготовку тепломереж до опалювального сезону 2018—2019 років.
НА КОГО «ПОВІСИТИ» БОРГИ?
Причому труднощі київського енергомонополіста не варто навіть порівнювати з проблемами підприємств теплокомуненерго в регіонах, де значно більше людей, ніж у столиці, не в змозі оплачувати комунальні послуги. В результаті субсидії, тобто паперові розрахунки, становлять у регіонах набагато більшу частку в доходах теплопостачальних підприємств (ТКЕ), ніж у столиці.
Як розповідає експерт з енергозбереження Святослав Павлюк, на початок вересня сума спільних протоколів ТКЕ з «Нафтогазом», підписаних за фактом наданих населенню послуг, становила близько 30 мільярдів гривень. Це свідчить про те, що до кінця вересня всі виділені субсидії було вибрано.
«У чому тут проблема, — запитує Павлюк і пояснює: — Сьогодні у нас попереду ще два з половиною місяці опалювального сезону цього року — жовтень, листопад, грудень. Підприємство ТКЕ має купити газ, постачити споживачеві тепло, виставити рахунки й отримати оплату. Між купівлею газу та її отриманням — півтора-два місяці. До того ж протоколи, що фіксують розрахунки за субсидіантів (а їх 40%), підписують через один-два місяці після того, як послуга з опалювання надана. Виходить, що в січні, а бува й у лютому оплачують рахунки за грудневий газ». «І така ситуація, коли ми борги за два місяці минулого року втягуємо до бюджету наступного року, повторюється щороку», — констатує експерт.
«Якщо дивитися з погляду фінансової дисципліни, то й цього року в нас у грудні, листопаді й жовтні практично ні з чого буде платити субсидії, хоча цих грошей узагалі практично не існує, — говорить експерт. — Нам треба або додати мільярдів 25, або ми їх знову перетягнемо в наступний рік. І наступного року знову виявиться, що з 55 мільярдів закладених до бюджету й призначених субсидій (хоча опалювальний сезон ще не закінчився) більше половини грошей уже немає».
«Поки система субсидій не зміниться, ми щороку дискутуватимемо з приводу реструктуризації боргів, — упевнений Павлюк. — Але при цьому ми не вирішуємо кардинальним чином, як зупинити їхнє нарощування».
ВЛЕТІТИ В МІНУСИ
Він також визначає як негативний і навіть небезпечний чинник те, що донині для підприємств ТКЕ не визначена ціна газу. У зв’язку з цим не відомо також, якою буде ціна тепла для населення. «У результаті підприємства можуть влетіти у величезні мінуси, — передбачає Павлюк, — і наступного року знову говоритимемо про реструктуризацію й думатимемо, на кого б списати борги».
Експерт підкреслює, що в країні дуже повільно вирішується питання монетизації субсидій. Він згоден, що це дуже складне завдання. Але зазначає, що поки воно не буде вирішене, добиватися істотної економії тепла й газу буде дуже складне. «Поки не почнемо переносити кошти, що виділяються на субсидії, на заходи для термомодернізації, вічно ганятимемося за власним хвостом», — переконаний Павлюк.
«ТЕПЛІ КРЕДИТИ ПОСТІЙНО ЗАКІНЧУЮТЬСЯ»
На цю проблему звертає увагу й експерт з енергозбереження громадської мережі «Опора» Тетяна Бойко. «Споживач, — на її думку, — мав би повністю довіряти тарифам, вірити фахівцям, які їх визначили. Він також має бути впевненим, що до його будинку буде своєчасно подано якісне тепло. У такому разі він, у свою чергу, має відповідати за обсяг власного споживання й платити за отримані послуги, але при цьому ще й думати про те, як скоротити споживання».
«Ми сподівалися, що реформа і запровадження єдиної ціни на газ зробить цю формулу реальною, що все саме так і буде», — розповідає Бойко. Але, за її словами, виявилося, що єдиної ціни насправді немає, а з’явилася формула «Хаб+». «А може, має бути «Хаб-»? — запитує активістка. Але, за її словами, «Хаб+» дає підвищення ціни газу ще на 19% і різке збільшення кількості субсидіантів — до 60%.
«А якщо ми вийдемо на ринкову ціну, тоді, можливо, за нинішнього рівня життя навіть 70% українців житимуть на субсидії, — занепокоєна Бойко. — І уряд уже заявляє, що ми не готові не лише до ринкової ціни, а й до ціни «Хаб+», і що ми не можемо виконати свої зобов’язання перед МВФ, тому що у нас велика кількість бідного населення. І це правда. Але для чого тоді треба було малювати цю картинку й обіцяти, що ми до неї йдемо. Очевидно, що в таких умовах люди не можуть довіряти ні ціні на газ, ні тарифам на тепло. А наявні інструменти для підвищення енергоефективності не працюють. Теплі кредити у нас постійно закінчуються. І зараз ця програма практично не працює. Ми входимо в опалювальний сезон без програм енергоефективності.
